Енергетичний аудит як системна та систематична процедура отримання об’єктивної інформації про споживання енергії

                                                            Директор «НВЦ Теплокомплект»  С. Парасочка

За визначенням Директиви Європейського Союзу  (2012/27/ЄС) «Енергетичний аудит – це систематична процедура, що проводиться з метою отримання належного розуміння стану споживання енергії та виявлення кількісної оцінки економічно доцільних можливостей енергозбереження». У цьому визначенні звертають на себе увагу слова СИСТЕМАТИЧНА ПРОЦЕДУРА. На мій погляд – це дуже важливе і вірне визначення енергетичного аудиту – саме систематична процедура. В певній групі фахівців з енергетичного аудиту існує думка, що слова систематична процедура – це результат некоректного перекладу Директиви з оригіналу. Вони стверджують, що за варіантом «більш точного перекладу» ці слова мають трактуватись, як системна процедура.
Безперечно, прихильники цієї версії  перекладу мають право на таке твердження. Впевнений, що більшість енергоаудиторів може підтримати саме такий варіант перекладу. Але  навіть, якщо це так, буду стверджувати, що нам пощастило з перекладом,  бо такий варіант перекладу звертає увагу на дуже важливий момент, пов’язаний з енергетичним аудитом.
Абсолютно вірним є і те, що енергоаудит має бути СИСТЕМНИМ, але він має бути і СИСТЕМАТИЧНИМ.
Що я розумію під словами систематичний та системний.
Системний енергоаудит – це енергоаудит, побудований за певною системою або виконується у відповідності до певного системного підходу.
Систематичний енергоаудит – це той енергоаудит, виконання якого постійно повторюється, виконується регулярно.

В термінах систематичний та системний легко заплутатись. Класичні словники частіше розглядають ці слова, як слова синоніми, наприклад:
 систематичний – побудований за певною системою;
систематизований – приведений до системи;
системний
– той, що входить до системи.
В останні періоди з’явилось визначення: систематичний – той, що постійно повторюється, регулярний. Визначення систематичності, як діяльності, що здійснюється не випадково, а постійно в Україні з’явилось відносно недавно і пов’язане із визначенням підприємницької діяльності.

Енергетичний аудит – це лише окрема ланка у складному ланцюга досягнення енергетичної ефективності. Енергоаудит має дати енергетичну оцінку об’єкту, що споживає енергію, визначити потенціал енергозбереження (можливі заощадження) та окреслити шляхи досягнення енергоефективності. За матеріалами енергоаудиту має розроблятись технічне завдання на розробку робочого проекту, розробка робочого проекту, комплектація енергоефективним обладнанням та матеріалами, виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт, розробка режимів експлуатації, сервісне обслуговування.
Весь комплекс, згаданих вище робіт, має назву ЕНЕРГОСЕРВІСНІ РОБОТИ або просто ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СЕРВІС.
В європейській законодавчій та нормативні базі енергосервіс іменується енергетичною послугою. Директива 2015/27/ЄС дає таке визначення енергетичної послуги:  «Енергетична послуга — це матеріальна вигода, послуга або товар, що походять з комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом, що надається на підставі договору та за звичайних умов має підтвердити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені». Трохи незвично звучить, але дуже вірно передає суть: кінцевим товаром має бути економія. Не змонтоване обладнання чи звіт про енергетичний аудит, а досягнена та підтверджена ЕКОНОМІЯ.
Енергосервіс – це комплексний механізм досягнення енергоефективності.
Енергетичний аудит відіграє важливу роль на кожному етапі впровадження заходів з енергетичної ефективності. Після первинного проведення енергетичного аудиту необхідно постійно здійснювати його коригування. Ці коригування можуть мати різні назви: передпроектні пропозиції, внесення змін до проекту, звіт про проведення пусконалагоджувальних робіт, звіт про впровадження енергоефективного заходу та інше – все це продовження робіт по досягненню енергетичної ефективності та заощадження енергії.
Схематичне зображення принципу реалізації енергосервісу приведене на рисунку 1
Із сказаного вище та рисунку видно, що є підстави процес енергетичного аудиту вважати процедурою систематичною (регулярною). Саме енергетичний аудит забезпечує функціонування окремих складових, як єдиного комплексу, що має назву енергосервіс. Але це ще не всі функції енергетичного аудиту.
Проведенню первинного енергоаудиту на конкретному об’єкті має передувати етап ідентифікації проблеми, постановки задачі, прийняття рішення про реалізацію проекту та формування програми щодо його реалізації. Тобто повинна існувати система управління процесами підвищення енергетичної ефективності. Ця система має назву – енергетичний менеджмент. Енергоменеджмент має здійснювати управління діяльністю забезпечення енергоефективності на всіх етапах реалізації проектів, включаючи і етап експлуатації об’єктів підвищеної енергоефективності після їх здачі в експлуатацію. Підвищення енергоефективності має бути постійно діючим процесом і управління цим процесом (енергоменеджмент) має бути теж постійно діючим.
В основу енергоменеджменту покладений цикл ДЕМІНГА – концепція реалізації безперервного процесу вдосконалення, який складається з чотирьох кроків: ПЛАН – ВИКОНАННЯ – КОНТРОЛЬ РЕЗУЛЬТАТІВ – КОРИГУЮЧІ ДІЇ.
Системи менеджменту (управління) використовують цей цикл із постійним зворотнім зв’язком, що дає змогу виявляти і змінювати ті складові процесу, які потребують удосконалення. Принцип циклу Демінга приведений на рисунку 2.
Виявлення необхідності проведення коригуючих дій та розробка цих коригуючих дій – це теж енергетичний аудит. В системі енергоменеджменту при реалізації послуг енергетичного сервісу енергетичний аудит є систематичною (регулярною) процедурою.
Енергоаудит покладений в основу енергетичного сервісу, але в той же час він є лише однією із його складових. Окремо від енергосервісу існування енергоаудиту важко вважати доцільним. Але функціонування енергосервісу без енергетичного аудиту неможливе. Енергоаудитор, що працює у складі енергосервісної компанії, має нести найбільшу відповідальність за досягнення кінцевого результату.
Енергоаудит без енергетичного сервісу може бути не лише не ефективним, а певним чином і шкідливим. Відірваність «енергоаудиторських компаній» від реальної діяльності по впровадженню енергозберігаючого обладнання та відсутність відповідальності за кінцевий результат досить часто є причиною необ’єктивної техніко-економічної оцінки (заниження оцінки капітальних витрат та завищення ефективності впровадження заходів, що пропонуються).
Але повернемось до системності та систематичності енергетичного аудиту.
Згадана вище необхідність регулярного та оперативного проведення енергетичних аудитів на одному об’єкті передбачає їх проведення на протязі тривалого періоду. Вирішення такої задачі не завжди можливо силами енергоаудитора, який виконував первинний енергоаудит. В умовах існуючої практики неможливо забезпечити дієвість енергетичного аудиту, бо різні виконавці можуть по-різному оцінювати ситуацію. Кожен аудитор починає свій аудит спочатку,  бо в Україні відсутній системний підхід до виконання енергетичних аудитів. Тому ефективність їх виконання надзвичайно низька.
Якість та ефективність енергетичного аудиту має визначати саме системний підхід у його виконанні. Ось визначення одного із поважних словників:
«Системний підхід – напрямок методології, який полягає в дослідженні об’єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто розгляд об’єкта, як моделі системи».
Сучасна національна нормативна база, що спирається на європейські Директиви та стандарти, забезпечує можливість впровадження такого системного підходу.

Середовище енергоаудиторів в Україні умовно розділене на дві групи.
Перша група – це група сформована донорськими міжнародними структурами. Вузьке коло аудиторів цієї групи переходить із однієї міжнародної програми в іншу Ця група досить закрита. Енергоаудити, що виконуються в рамках цих програм розробляються за допомогою спеціальних комп’ютерних програм, які надаються лише наближеним до цієї групи аудиторам. Енергоаудити, виконані за допомогою цих програм, не дають повної уяви про об’єкти обстеження. Порушується один із головних принципів енергоаудиту (ДСТУ ISO 50002:2016): «процес збирання, перевірки та аналізування даних має бути простежуваним».
Використання цих програм дає можливість дилетантам, заповнюючи таблиці типових форм, вважати себе енергоаудиторами. Такі аудити працюють виключно на грантонадавачів та грантоїдів.  Але хто платить – той і музику замовляє.
Друга група – це група фахівців, які мають кваліфікацію, досвід та бажання чесно працювати у цій сфері, але для цього мають дуже мало можливостей через те, що не входять до кола причетних до грантів та через відсутність ринку енергетичного сервісу в Україні.

Енергоаудити, що причетні до першої групи, виконуються за певною системою, напевно ця система відповідає європейській нормативні базі, але вона непрозора та вирішуючи задачі грантодавців, не надає достатньої кількості інформації про об’єкти та не сприяє накопиченню досвіду та створенню національної школи енергетичного аудиту.
Для енергоаудиторів другої групи з 2017 року відкривається можливість відкрити нову сторінку у проведенні енергоаудитів. Наявність можливості системного підходу дасть змогу зробити національні українські енергоаудити СИСТЕМНИМИ та СИСТЕМАТИЧНИМИ та сприяти розвиту енергосервісу в Україні.
Дієвість принципів системності та систематичності при проведенні енергетичних аудитів фахівці нашого підприємства добре відчули при проведенні енергетичних аудитів у відповідності до вимог, нещодавно прийнятих в Україні, нормативних документів.
Прийнятий до виконання величезний пакет нормативів, який системність проведення енергетичного аудиту розглядає, як єдиний можливий варіант. Неповний перелік основних нових національних стандартів,  що забезпечують системність проведення енергоаудитів, приведений нижче:
ДБН В.2.6-31:2016;             ДСТУ Б EN ISO 13790:2011;      ДСТУ Б EN 15603:2013; 
ДСТУ Б А.2.2-12:2015;       ДСТУ Н Б А.2.2-13:2013;           ДСТУ Б EN 15217:2013; 
ДСТУ ISO 50002:2016;      ДСТУ ISO 50004:2016;              ДСТУ Д В.2.2-39:2016;
ДСТУ Б EN 15251:2011;     ДСТУ Б EN 15232:2011.

Ці стандарти досить непрості для сприйняття, але для енергоаудиторів опанування новою методологією є доброю нагодою підтвердити свою кваліфікацію.
Для будівель, як основних споживачів енергії, передбачається розроблення розрахункової енергетичної (математичної) моделі. У відповідності до вимог ДСТУ-Н Б А.2.2-13:2015 енергетична модель має розроблятись за алгоритмом, приведеним на рисунку 3.
На рисунку 3 приведений приблизний алгоритм розрахункової енергетичної моделі будівлі, що стосується системи обігріву будівлі.
Розроблення розрахункової енергетичної моделі для будівель відкриває нову сторінку у проведенні енергетичних аудитів будівель. Теплоізоляційна оболонка та інженерні мережі існуючої будівлі за допомогою математичного апарату піддаються ґрунтовному аналізу. Така математична модель дає змогу прогнозувати показники енергоефективності при зміні товщини стіни чи площі вікон, зміні режиму експлуатації будівлі чи підвищенні рівня автоматизації інженерних систем.
Енергетичні (математичні) моделі будівель мають супроводжувати об’єкт на протязі всього періоду життя проекту. Енергетичний менеджмент будівлі теж має базуватись на цій енергетичній моделі. Якщо забезпечується системний підхід, підтверджений розрахунковою енергетичною моделлю будівлі, то ефективний аудиторський супровід впровадження заходів з енергоефективності може ефективно здійснюватись навіть при зміні енергоаудиторів. У всякому випадку тепер такі передумови існують.
Принципи енергетичної моделі можна і необхідно застосовувати не лише для будівель, а і для будь-якого об’єкту, що є споживачем енергії.

В компанії «НВЦ Теплокомплект» прийняття нової нормативної бази сприймається, майже як революційна подія в питаннях організації проведення енергетичного аудиту та впровадження енергетичного сервісу. Нас  дивує мовчання фахівців з енергоефективності щодо цієї події. Є прекрасна нагода створити свою національну школу енергетичного аудиту, енергосервісу та енергоменеджменту і цим необхідно скористатись.

На жаль в Україні продовжуються оголошення тендерів на проведення енергетичних аудитів, де обов’язковою умовою є використання іноземного програмного комплексу ENSIEAB Software. Я зовсім не заперечую проти цього програмного комплексу. Але я категорично проти бездумного користування програмними продуктами, як «калькуляторами з енергетичного аудиту». Доречно згадати слова видатного вченого, засновника Інституту енергозбереження та енергоменеджменту НТУУ «КПІ» Артура Веніаміновича Праховніка, який вважав, що енергоаудит – це одночасно і наука і мистецтво, що енергоаудит вимагає від енергоаудитора безперервної творчості, повної віддачі бо проблеми, які має вирішувати енергоаудитор часто бувають непередбачуваними і типові рішення – це лише верхівка айсбергу потенціалу енергозбереження.
Розробка розрахункових енергетичних моделей об’єктів проведення енергетичного аудиту потребує кваліфікації та значних зусиль. Простіше скористатись готовою програмою, навіть якщо вона не зовсім відповідає нашим національним умовам. На жаль продовжується активний рух саме в цьому напрямку. Але дуже важливо, щоб право на проведення енергетичного аудиту в Україні надавалось виключно фахівцям, які здатні до самостійного кваліфікованого виконання таких складних, але необхідних робіт.
Компанія «НВЦ Теплокомплект» вже має свій перший досвід у виконанні енергетичного аудиту зі складанням розрахункової енергетичної моделі однієї з будівель Національної телекомпанії України.

  

На першому етапі робота виконана із застосуванням програми Microsoft Excel. В перспективі розробка більш досконалого програмного продукту. Але навіть Excel дає можливість відчути всі переваги використання енергетичної моделі будівлі. Всі розрахунки ведуться з урахуванням потреб енергії на обігрів та охолодження будівлі, на гаряче водопостачання та освітлення. Шляхом складання теплового балансу для кожного місяця року та для року в цілому визначається енергопотреба будівлі. Розрахунку та аналізу підлягають:

  • втрати тепла трансмісією (теплопередача через огороджувальні конструкції);
  • втрати тепла вентиляцією та інфільтрацією;
  • внутрішні теплові надходження (від людей, освітлення, обладнання…);
  • теплові надходження від сонячної радіації.

Баланс приведених вище показників отримав нарву ЕНЕРГОПОТРЕБА. Енергопотреба – це та кількість теплової енергії для потреб будівлі, що використовується корисно.
Електронні таблиці спрощують розрахунки, дають змогу оперативного виконання великої кількості варіантів розрахунків та забезпечують можливість аналізу показників з використанням графіків. На рисунку 4 наведений приклад графіка структури енергопотреби існуючої будівлі для обігріву. На рисунку 5 приведений графік структури енергопотреби будівлі в разі проведення її комплексної термомодернізації.

Аналогічним чином можливе проведення аналізу енергопотреби в разі впровадження не всього комплексу енергозберігаючих заходів, а окремих етапів.
Числові значення графіків приведені як приклад, але вони є реальними для будівлі, що згадана вище.
Іншим важливим показником є ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ будівлі. Енергоспоживання визначається, як сума енергопотреби та втрат енергії, що мають місце при використанні енергії у будівлі. До втрат теплової енергії, що мають місце у системі обігріву будівлі відносяться:

  • втрати в підсистемі тепловіддачі (наявність та якість регулюючої арматури, особливості встановлення нагрівальних приладів та інше);
  • втрати в підсистемі розподілу теплової енергії (наявність та якість теплової ізоляції магістральних трубопроводів та місце їх прокладання та інше);
  • втрати в підсистемі генерування тепла (ефективність теплогенератора, вид палива; при центральному теплопостачанні – наявність та технічний стан ІТП).

На рисунку 6 наведений приклад графіка структури енергоспоживання існуючої будівлі для обігріву будівлі.

Аналогічний графік може бути побудований, як прогноз показників, які може мати будівля після впровадження енергозберігаючих заходів.
Нововведені стандарти регламентують проведення енергетичної оцінки будівель та комплексної енергетичної оцінки.
Енергетична оцінка будівель має проводитись  у відповідності до вимог ДБН В.2.6-31:2016. Загальним показником енергоефективності будівель є питома річна енергопотреба по відношенню до 1 м3 опалювального об’єму або 1 м2 опалювальної площі будівлі.  Енергетична оцінка будівель здійснюється шляхом  порівняння фактичної або розрахункової питомої річної енергопотреби з максимально допустимим значенням питомої річної енергопотреби будівлі. Значення максимально допустимої питомої річної енергопотреби  будівлі встановлюється ДБН В.2.6-31:2016 в залежності від призначення будівлі, її розмірів та поверховості.
На рисунку 7 приведений графік питомих показників енергопотреби будівлі до та після проведення комплексної термомодернізації та нормативний показник енергопотреби. Крім того на графіку приведена шкала класів енергетичної ефективності, яким відповідають розраховані показники енергопотреби будівлі.
Важливим показником енергетичної оцінки є комплексна енергетична оцінка, до складу якої входить оцінка  використання первинної енергії та викидів вуглекислого газу. Первинна енергія – це форма енергії в природі. Для випадку будівлі, що досліджувалась – це природний  газ, що спалюється в котлах комунальної котельні. Первинна енергія – це енергія до якої не були застосовані процеси перетворення або трансформації. Первинну енергію розраховують, як добуток енергоспоживання на фактор первинної енергії, який визначається згідно ДСТУ Б EN 15603. Так для природного газу фактор первинної енергії fр = 1,35.
На рисунку 8 приведений графік енергопотреби, енергоспоживання та первинної енергії для існуючого стану будівлі та прогноз використання енергії в разі проведення комплексної термомодернізації.
Згідно ДСТУ ISO 50002:2016 «Енергетичні аудити. Вимоги та настанови щодо їх проведення» ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ визначається, як співвідношення (коефіцієнт) між енергією на виході та вхідним рівнем енерговитрат. Тому енергоефективність впровадження комплексної термомодернізації можна оцінити наступним чином:

  • енергоефективність будівлі за існуючого стану: КЕЕ = (167339/632491)*100 = 26,5%
  • енергоефективність будівлі після термомодернізації:
                                                                                  КЕЕ = (167339/261978)*100 = 63,9%
    де,  167339 квт*год/рік – енергія на виході або енергія, що використовується корисно (енергопотреба  будівлі в разі її відповідності сучасним вимогам нормативної бази);
           632249 квт*год/рік – первинна енергія для існуючої будівлі;
           261978 квт*год/рік –  прогноз   первинної   енергії   для   будівлі   в   разі   проведенн термомодернізації;

Таким чином проведення термомодернізації може підвищити енергоефективність будівлі на
63,9 — 26,5 = 37,4 % або в 2,4 рази

Вперше енергетична ефективність будівлі може бути оцінена кількісно.

Приведені графіки та інша інформація лише частково ілюструє можливості використання встановленого порядку проведення енергоаудиту будівель. Повне знайомство з методологією та виконання енергетичного аудиту у відповідності до встановлених вимог залишають відчуття цілісності та об’єктивності виконаних енергетичних оцінок та доцільності впровадження запропонованих енергозберігаючих заходів.


Вперше в Україні енергетичний аудит будівель отримує статус цілком конкретного об’єктивного документу, що містить інформацію, яка підлягає відслідковуванню, перевірці та аналізу. Одночасно енергоаудитор втрачає статус «вільного художника» та отримує конкретні вимоги до кваліфікації виконавців, об’єму та якості робіт, що виконуються.

Закладену в розрахункову енергетичну модель  будівлі інформацію можливо перевіряти та коригувати по мірі впровадження окремих етапів термомодернізації.

Розрахункова енергетична модель будівлі – основа ведення енергоменеджменту та досягнення високих показників енергетичної ефективності.


Кількість об’єктів, на яких мають бути проведені енергетичні аудити та виконана термомодернізація дуже велика. Реалізація таких проектів затягнеться  на значний період. Чи потрібно для всіх будівель виконувати недешеві повні енергетичні аудити зі складанням розрахункових енергетичних моделей ? Переконаний, що цього робити не треба. Недоцільно вкладати значні кошти в енергетичний аудит за умов відсутності достатньої кількості інвестицій на проведення масової комплексної термомодернізації. Але ігнорувати проблему низької енергоефективності та перевитрат енергії теж неможна. За умов обмежених інвестиційних можливостей ефективність використання коштів, що вкладаються в реалізацію проектів модернізації енергоспоживання, має особливе значення. Тому доцільним є проведення енергетичних експрес-обстежень для груп будівель об’єднаних за функціональним призначенням та територіальною ознакою. Такий підхід розглядається, як перший етап, що започатковує процес реалізації програм енергоефективності, впровадження енергосервісу та відповідає принципам системного та систематичного підходу до енергоаудиту.
Підприємство «НВЦ Теплокомплект» має досвід проведення такого енергетичного аудиту. В періоди листопад-грудень 2016 року та січень – лютий 2017 року проведений енергетичний аудит 35-ти шкіл Відділу освіти Києво-Святошинського району Київської області. З презентацією цього енергоаудиту можна ознайомитись тут: ПрезентКиєвоСвятошинськіШколи

Енергетичний аудит виконувався з урахуванням вимог нововведеної нормативної бази. Подальша розробка розрахункової моделі будівель шкіл за наявності матеріалів проведеного енергоаудиту значно спрощується. Для всіх будівель приведені енергетичні оцінки та проведене ранжування по цілому ряду критеріїв.
Приведена оцінка виконаних робіт по термомодернізації окремих будівель шкіл району. Розроблені пропозиції по оптимізації процесу впровадження заходів.
Визначені основні фактори, що впливають на енергоефективність будівель шкіл та забезпечення у приміщеннях допустимих та оптимальних метеорологічних умов.
По результатам проведення енергоаудиту 28.04.2017 року на Колегії Києво-Святошинської РДА була зроблена доповідь «Про енергоефективність загальноосвітніх шкіл району», яка на сайті РДА відзначена, як «надзвичайно інформативна та корисна». Важливим є те, що матеріали проведеного енергоаудиту будуть використані при формуванні «Програми енергоефективності та енергозбереження Києво-Святошинського району Київської області на 2017-2020 роки».

Про якість виконання робіт по монтажу систем опалення, встановленню котлів, відновлювальних джерел енергії та інших енергетичних систем.

00В  умовах кризи скорочуються або завмирають багато видів діяльності. Підвищується реальне безробіття. Скорочуються об’єми робіт у будівництві. Високий рівень комунальних платежів знижує купівельну спроможність населення. Але населення поставлене перед необхідністю скоротити споживання енергоносіїв з метою зниження комунальних платежів та відмови від принизливих субсидій. Тому незважаючи на кризу найбільш свідомі громадяни докладають значних зусиль для модернізації своїх систем опалення, заміни котлів, встановлення теплових лічильників, утеплення житлових будинків, встановлення сонячних колекторів та теплових насосів.
Вирішення згаданих вище проблеми потребує високої кваліфікації виконавців. Висока вартість цих робіт може сторицею віддячити інвесторам, якщо роботи будуть виконані якісно. Хочеться звернути увагу саме на якість продукції, від якої залежить забезпечення ефективного використання дорогих енергоносіїв (скорочення їх споживання) та забезпечення комфортних умов життя.

«Якість продукції – це сукупність властивостей продукції, які визначають ступінь придатності її для використання за призначенням»
(Вікіпедія)

Призначенням цієї продукції є:

  • забезпечення комфортних умов життя;
  • досягнення ефективність використання енергії (економія);
  • забезпечення надійності та безпечності експлуатації обладнання.

Необхідно доповнити, що ця продукція має відповідати вимогам технічних нормативів та мати естетичний вигляд.
Професіоналізм монтажників має полягати не лише в тому, щоб змонтовані системи та обладнання мали привабливий вигляд. На жаль іноді професіоналізм монтажників полягає лише в першокласній роботі з поліпропіленовими трубами. А коли у замовника починаються проблеми, монтажники-аматори десь діваються. І замовник, витративши немалі суми коштів, залишається сам із своїми проблемами. В цих випадках частіше мова йде не про енергетичну ефективність, а лише про можливість функціонування системи опалення чи котла.
Для досягнення ефективного використання енергії, зниження комунальних платежів та досягнення економічної ефективності витрат коштів у модернізацію власних енергетичних систем та будівель необхідно заздалегідь планувати та аналізувати основні критерії якості.
Найбільш ефективно це можна робити спільно із кваліфікованими енергосервісними компаніями.
Розглянемо деякі з основних показників якості проведення модернізації будинків та їх енергетичних систем.


Кінцеву якість реалізації модернізації визначає підготовчий період. Неякісне проведення розробки проекту проведення модернізації або відсутність цього періоду різко знижає якість робіт, що виконуються. Це той самий період, на якому практично завжди намагаються заощадити або довіряються не досить професійним та відповідальним виконавцям.
Перш, ніж починати модернізацію необхідно добре проаналізувати існуючий стан та визначитись із фактичним споживанням енергії. Після цього необхідно визначитись яка мета має бути досягнена та чітко розуміти вже на початку процесу, яка економія має бути досягнена.
Важливо мати усвідомлене розуміння того, до якого еталону є бажання наблизитись: зробити «так, як у сусіда»; досягти середнього рівня, що має місце в Україні; досягти середньоєвропейського рівня чи взагалі стати власником пасивного будинку… Таке розуміння цілей є дуже важливим, бо енергомодернізація завжди пов’язана із значними капітальними витратами.
Після визначення цілі мають бути розроблені можливі  напрямки їх досягнення: утеплення будинку; заміна газових котлів; заміну виду палива (встановлення твердопаливних або електричних котлів); впровадження автоматизації систем опалення; встановлення геліосистем або теплових насосів.
Після визначення всіх технічних показників модернізації визначаються капітальні витрати та очікувана економія енергії. Наявність інформації по капітальним витратам та прогнозованої економії дає можливість визначитись з тим, наскільки економічно привабливою буде модернізація.
Для багатьох такий початок проведення модернізації може здатись дещо складним. Так, підготовчий період потребує часу, певних витрат та участі  у цій роботі відповідальних фахівців – професіоналів.
Наявність цього етапу роботи дає можливість вимагати від виконавців відповідальності за якість роботи та за  досягнення обіцяної економії. Частину оплати виконавці мають отримувати після підтвердження обіцяної економії.


Важливим показником якості є кваліфікований підбір обладнання та розробка режимів їх експлуатації. Досить часто підбір обладнання здійснюється «на око» , без відповідних розрахунків. Часто виконавці – аматори пропонують потужність обладнання «із запасом». Для них це більший заробіток та гарантований захист від помилки в бік недостатньої потужності. Проблема перевитрат енергії при експлуатації цього обладнання їх не турбує. Зовні змонтовані системи можуть виглядати досить пристойно. Цю проблему замовник відчує пізніше, коли не отримає очікуваного результату.
Ілюстрацією цієї тези є неефективна робота систем комунального центрального теплопостачання, які досить часто використовують котли та насоси, потужність яких значно перевищує реальні потреби систем опалення.


Сучасні енергетичні системи будівель доволі складні, містять засоби автоматичного регулювання, тому важливим моментом, що впливає на якість цих систем є обов’язковий постійний технічний супровід – сервісне обслуговування.
При високій якості проектів та їх якісній реалізації сервісне обслуговування не буде витратним. Практично воно зводиться до періодичної перевірки ефективності та коригування режимів експлуатації.


Одним із найголовніших заходів, що впливає на загальну якість модернізації будівель, є утеплення будівлі (часто вживається термін термомодернізація). Це дуже важливій та відповідальний захід, який може знизити споживання тепла в два та більше разів.
Термомодернізація будівель – це більш складний та відповідальний захід, ніж видається. При виконанні цієї роботи важливо враховувати безліч факторів.
При виборі теплоізоляційних матеріалів необхідно враховувати не лише їх теплоізоляційні якості, але і протипожежні та гігієнічні.
На техніко-економічні показники  проекту суттєво впливає вибір товщини теплоізоляційного шару та прийняття обґрунтованого варіанту виконання теплової ізоляції будівельних конструкцій, що мають складні геометричні форми.
Важливим моментом є необхідність послаблення дії так званих «містків холоду» та виключення можливості конденсації вологи на внутрішніх поверхнях стін.
Особливої уваги вимагає підбір вікон. Існує безліч варіантів виконання склопакетів. Іноді доволі дорогі склопакети не зменшують теплові втрати через скління, а лише позбавляють приміщення повітрообміну.
Закріплення теплової ізоляції на зовнішніх поверхнях стін потребує дотримання певних технологій. Часто виконавці не дотримуються технології виконання робіт по утепленню. А через те, що більша частина цих робіт є прихованою, замовники про це дізнаються лише коли утеплення руйнується або будинок виявляється не досить утепленим.7Для підтвердження якості робіт по тепловій ізоляції будинків прийомку таких робіт необхідно проводити з використанням тепловізора.


В сучасних житлових будинках та громадських спорудах трубопроводи систем опалення прокладають у будівельних конструкціях. Трубопроводи закриті від очей людей. Досить часто такі системи монтуються без проектів. Термін експлуатації систем опалення досить тривалий. В таких умовах втрачається будь-яка інформація про місця прокладки комунікацій. Тому в майбутньому процеси ремонтів та реконструкції  стають практично неможливими. А забитий в стіну цвях стає причиною суттєвої аварії.
Причиною зниження якості енергетичних систем є відсутність проектів та виконавчих схем прокладання прихованих комунікацій.
Сучасні технології дають можливість складання електронних виконавчих схем, що підвищує якість енергетичних систем будинків.

8


В Радянському Союзі була дуже низька якість виконання монтажних робіт. Будь-яка естетична складова була відсутня повністю. На фото вузол вводу теплових мереж у дитячий садок, який збудований на початку 90-х років.
9Досить неприємна картина. На наступному фото нові системи гарячого водопостачання та теплопункт, що впроваджувались у тому ж дитсадку за програмами енергетичної ефективності в період 2005-2010 рр.
10Можливо ці недолугі системи, що виконані із сучасних матеріалів, функціонують ефективно. Але довіра до таких систем відсутня. Ось так виглядають інженерні системи в країнах, які досягли високого рівня енергетичної ефективності. 11


На якість енергетичних систем досить відчутно впливає теплова ізоляція усіх елементів інженерних систем, крім опалювальних приладів. Україна має втрати теплової енергії найбільші в світі. Комунальні платежі з’їдають більшу частину доходів громадян. Але всі звикли, що на наших теплопроводах фактично відсутня теплова ізоляція. Це добре видно на приведених вище фото. Але там же на інших фото видно, яке значення тепловій ізоляції приділяється в успішних країнах світу.
Останнім часом теплопроводи захищають тепловою ізоляцією. Але роблять це формально. Товщина теплоізоляційного шару не досить якісної ізоляції, як правило становить 9–13 мм.  До того ж не застосовуються захисні покрівні матеріали для захисту утеплюючих матеріалів. Нижче на фото приведені зразки теплової ізоляції трубопроводів інженерних систем одного з геріатричних пансіонатів, що будувався в США. Така якість ізоляції сумнівів не викликає.
12На жаль українські замовники віддають перевагу підряднику, який пропонує теплову ізоляцію сумнівної якості, але дешевшу. В Україні необхідно подолати недооцінку втрат тепла через неякісну теплову ізоляцію. Нижче приведений фрагмент технічного завдання одного з європейських інвесторів на проектування системи опалення складського комплексу.
13


Зараз в Україні дуже поширеною (модною) темою є впровадження твердопаливних котлів. Це дійсно дуже важливий напрямок, який має на меті скоротити споживання газу та потребує широкого впровадження. Але на жаль, до цього досить складного технічного заходу часто підходять спрощено. Прийнято вважати, що котли, що працюють на дровах – це дуже прості пристрої, а котельні з такими котлами значно безпечніші за газові. Тому встановлення таких котлів дуже часто здійснюється за спрощеною схемою. Вираз: «приварити котел до труби» відповідає такому спрощеному підходу і може характеризувати якість виконання таких робіт.
Не випадково вже відбулось досить багато аварій, пов’язаних із руйнуванням котлів через перевищення тиску понад допустимі значення. Причинами таких аварій є недостатня обізнаність замовників та низька кваліфікація та непорядність виконавців таких робіт.
Твердопаливні котельні та теплогенераторні мають більш складну схему та більш високу вартість, ніж газові. Тому щоб переконати замовника прийняти рішення про встановлення твердопаливних котлів виконавці робіт іноді через необізнаність (непрофесіоналізм), іноді свідомо спрощують схеми твердопаливних котелень. Із обов1язкових принципових схем котелень виключають найбільш дорогі, але принципово важливі, буферні ємності, системи захисту від перегріву котлів та інші важливі елементи.
На жаль, такі факти мають місце і на бюджетних об’єктах. Часто такі об’єкти особливо підвищеної небезпеки створюються в дитячих закладах: дитсадках та школах. Якість таких об’єктів сьогодні дуже низька. Основна причина такого стану речей – непрофесіоналізм та безвідповідальність.
Розглянемо такий приклад з реального життя. В одній твердопаливній котельні, нещодавно зданій в експлуатацію, фахівцями підприємства «НВЦ Теплокомплект» виявлені такі відхилення від нормативів та недоробки:
14Змонтовані досить дорогі засоби автоматизації та безпеки пелетного котла не задіяні та не забезпечують автоматичне регулювання. Котел працює в ручному режимі.
Відсутня система захисту котла від перегріву та буферні ємності.
Котел з дозволеним робочим тиском 1,5 бара підключений до мережі з тиском теплоносія, що перевищує 3 бара.
Система автоматичного захисту котла від конденсації водяних парів (від корозії) з використанням триходового клапану не підключена до системи автоматики котла та не функціонує. Керування триходовим клапаном можливе лише в ручному режимі.
Гідравлічна схема контуру захисту не придатна до експлуатації.
Триходовий клапан встановлений невірно та небезпечно, бо передбачає повне припинення циркуляції теплоносія через котел.
Така якість виконання монтажу прирівнює твердопаливну котельню до бомби сповільненої дії закладеної під дитячий заклад.


Відновлювальні джерела енергії – це майбутнє людства. Щоб зрозуміти невідворотність цього процесу доцільно ознайомитись з книгою американця Джеремі Рифкіна «Третя промислова революція». Здається саме ці дослідження покладені в основу стратегії енергоефективності Європейського Союзу.
Сонячні батареї, сонячні колектори, теплові насоси – це ознаки нової енергетики. В Україні впровадження відновлювальних джерел енергії тільки починається. В той же час вже є достатньо багато прикладів негативної оцінки їх впровадження. Наприклад,  це стосується теплових насосів. А причина одна – величезне бажання компаній, які ніколи не займались нічим схожим (наприклад торгували ковбасою), як можна швидше освоїти ринок енергоефективності, бо тут запахло грошима. При цьому розуміння процесу та кваліфікація фахівців для них не має значення – головне продати товар.
Тільки професійний підхід дає змогу отримати позитивний результат.
Коштів для проведення модернізації будинків дійсно постійно не вистачає. Але це не означає, що недостатня кількість коштів дає право монтувати неякісне обладнання, енергетичні системи та будівельні конструкції, викидаючи ресурси на вітер.
Кошти треба витрачати ефективно. Нехай менше, але краще.

Пам’ятайте: ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ ТОЙ, ХТО ЗРОБИТЬ ДЕШЕВШЕ15Ось так виглядає якість робіт на недавно змонтованому об’єкті, який має горду назву: «об’єкт підвищеної енергоефективності».16Якість роботи  можуть оцінити навіть нефахівці. Творцям цього «шедевру» навіть не соромно. Про ефективність інвестицій говорити недоцільно. Приїхали !  Таких «шедеврів» стає все більше!
Іноді сумно спостерігати за впровадженням проектів енергетичної ефективності. Сподіваюсь, що мої спостереження є виключенням з правил. Або я щось не так зрозумів….  Але я побачив таке. Спочатку цим проектам надаються гучні назви та про них багато говорять у засобах масової інформації. Потім тендери виграють компанії, які ще жодного разу не чули, що таке енергетичний сервіс. За цим закуповуються найдешевші матеріали сумнівної якості. Після чого «фахівці» без кваліфікації ліплять все це до купи. При цьому весь час не затихають фанфари.
Після підведення підсумків замовники цього процесу радіють, що вдало провели тендер та заощадили на капітальних витратах. І вже нікого не цікавить, що проект так і не досягає  мети, що інвестиції не можуть бути повернені, бо теплоізоляція неефективна, а засоби автоматизації так і не змогли включити в роботу.
Дуже шкода, що так багато слів, а такі важливі поняття, як ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ, ЕНЕРГОСЕРВІС, ЕНЕРГОМЕНЕДЖМЕНТ  не знаходять свого справжнього застосування.

С. Парасочка

Про вибір виконавців робіт з енергетичної ефективності.

625 років тому група колег, фахівців в питаннях теплопостачання та автоматики, подала документи  на реєстрацію товариства з обмеженою відповідальнвстю, яке обрало предметом своєї діяльності ті види робіт, на яких базується сучасний енергетичний сервіс. Так почалась діяльність фахівців нашої компанії. Ми виконували монтаж котелень та систем опалення, проводили пусконалагоджувальні роботи на котельнях, виконували екологічні роботи.  З часом перелік робіт розширювався: енергетичний аудит, проектування, сервісне обслуговування, впровадження перших теплогенераторних та автоматизованих котелень, вузлів обліку енергоносіїв, повірка водомірів та теплових лічильників, впровадження автомтизованих індивідуальних теплопунктів. Наше підприємство накопичувало досвід та бачило своє майбутнє, як енергосервісної компанії (за європейською термінологією: компанія, що надає енергетичні послуги).

Енергетична послуга — послуга або товар, що походять з комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом, що має забезпечити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені.
                                       (за матеріалами Директиви 2012/27/ЄС)

Зараз багато говорять про енергоефективність та енергозбереження. Перевитрати енергії будівлями, застарілі системи опалення та відсутність можливості управляти процесами споживання тепла, тобто комунальними платежами, не залишають сумнівів щодо необхідності ведення постійної кваліфікованої роботи по підвищенню енергетичної ефективності. В Україні впроваджують положення європейської нормативної бази та європейського законодавства щодо енергоефективності. Почались розмови про енергетичний сервіс (енергетичні послуги). Але в практичну площину ці розмови не переходять. Цивілізований ринок енерегтичного сервісу в Україні відсутній. Але підприємства, що мають фахівців високої кваліфікації, досвід та відповідальне відношення до роботи в Україні є. Одним з таких підприємств є компанія «НВЦ Теплокомплект». Підприємство має відповідні ліцензії та дозволи та готове до чесної конкуренції. Але конкуренція на цьому непростому ринку нечесна. На цьому ринку панує шабай – «вільний художник» енергетичної ефективності. Вільний від всякого контролю щодо кваліфікації та необхідності виконання певних нормативів. Вільний від податків. Вільний від довгострокових зобов’язань. Вільний від відповідальності. Ринок енергетичного сервісу значною мірою заміняє шабашка.

Шабашка, шабашнічество — сформований в СРСР і пострадянському просторі вид сезонного (тимчасового) промислу.  У більш широкому сенсі — будь-який тимчасовий,  випадковий, неофіційний заробіток або робота.                                                                                                                                                                    (Вікіпедія)

Немає бажання доріками цим хлопцям. Вони мають сім’ї, мають дітей, їм треба виживати. І їм не просто це робити. Працюючи без соціальних гарантій та не сплачуючи податки, вони практично за безцінь виконують роботи по встановленню котлів, монтажу систем опалення, теплих підлог та навіть котелень. Серед них багато кваліфікованих, розумних та професійних людей, які б хотіли працювати в спеціалізованих компаніях, але змушені шукати заробіток самостійно. Замовники шукають низькі ціни і саме такі ціни пропонують шабаї. Вони вільні від багатьох платежів та зобов’язань, які здійснюють спеціалізовані підприємства, тому ціни на ринку формують вони.
Частині замовників щастить – доля дає їм кваліфікованих шабаїв, а можливо і відповідальних Але в більшості випадків за досить складну справу беруться дилетанти, а безконтрольність спонукає їх до безвідповідальності.
Велетенський тіньовий ринок шкідливий усім: і державі, і замовникам, і навіть так званим шабаям. Він заважає розвиватись цивілізованому ефективному ринку енергетичного сервісу.
Невисока ціна, як правило, задовольняє замовників на етапі виконання монтажних робіт. Питання виникають згодом:

  • тоді, коли з незрозумілих причин система опалення чи котел функціонують не досить добре;
  • тоді, коли виходить з ладу обладнання, а неможливо знайти виконавців для вирішення питань гарантійних зобов’язань;
  • тоді, коли неможливо провести кваліфіковане обслуговування та контроль ефективності функціонування обладнання;
  • тоді, коли витрачені кошти не дають очікуваної економії та в багатьох інших випадках.

Починаючи важливу та досить складну роботу з модернізації будівлі важливо вибрати відповідальних та кваліфікованих виконавців. Витрати на модернізацію необхідно рахувати не лише за вартістю монтажу. Необхідно пам’ятати, що монтаж – це лише початок процесу. Кінцева мета – це надійна експлуатація обладнання, комфорт в будівлі, економія енергоносіїв та економічна ефективність інвестицій.

Виконавець робіт має забезпечити якісне виконання всього комплексу робіт:

  • запропонувати та обґрунтувати технічні та економічні рішення;
  • провести монтаж та налагодження;
  • забезпечити виконання гарантійних зобов’язань та сервісного обслуговування;
  • проводити моніторинг споживання енергії та досягнення запланованої економії.

Жодний «вільний художник» не зможе виконати весь приведений вище комплекс робіт та зобов’язань. Це під силу лише спеціалізованому енергосервісному підприємству.

С. Парасочка

Актуальна тема: скорочення споживання енергії, підвищення енергоефективності будівель та ринкової вартості нерухомості.

1Застарілі будівлі стають однією із головних причин зниження рівня життя українців. Мова йде про житлові будівлі (індивідуальні та багатоквартирні) та громадські будівлі.  Для обігріву будинків в Україні використовується половина всієї енергії, що споживається. З цієї енергії більше 50% – це прямі втрати. Такий стан речей тяжким фінансовим тягарем лягає на плечі власників житла. Але обов’язкові щомісячні платежі за енергоносії – це ще не всі проблеми. Для багатьох мешканців українських будинків єдиним найціннішим активом є їх квартири або будинки. В сучасних умовах ринкова вартість будівель все більше залежить від їх енергетичної ефективності. Така практика існує у всіх цивілізованих країнах світу. В Україні незабаром буде прийнятий закон «Про енергетичну ефективність будівель», який передбачає сертифікацію енергетичної ефективності будинків або окремих квартир в разі їх продажу або передачі в найм. Сертифікат енергетичної ефективності стане одним із важливих факторів формування вартості нерухомості. Тому ринкова вартість більшої частини житла суттєво впаде. Таким чином підвищення енергетичної ефективність будівель стає чи не найголовнішим фактором зростання добробуту, який дає змогу зменшити поточні комунальні платежі та підвищити ринкову вартість нерухомості.

На формування рівня життя громадян України  суттєво впливають три важливі фактори: рівень  доходів,  ефективність використання енергії та її ціна.
2На сучасному періоді ситуація є абсолютно критичною, бо на власника нерухомості — споживача енергії одночасно негативно впливають усі три фактори: перевитрати енергії, висока ціна енергії та низькі доходи, які здатні перетворити народ в жебраків. Чи може український споживач енергії впливати на приведену вище ситуацію? Низькі доходи та ціна енергії – це ті фактори на які, на жаль, кожному окремому споживачеві впливати неможливо. Це питання економічного стану держави та значною мірою це політичне питання. Безперечно, об’єднавшись, громадяни країни можуть мати вплив на вирішення цих питань, але зараз ми ці питання розглядати не будемо. Звернемось до фактору перевитрат енергії. Епоха дешевих енергоносіїв, яка десятиліттями панувала на території України, залишила нам у спадок будівлі, які дуже слабо зберігають тепло. Крім того наші системи теплопостачання та опалення надто примітивні, щоб забезпечити їх якісну експлуатацію та економічність, та позбавлені можливості регулювання виробництва та відпуску енергії. В Україні фактично не використовуються альтернативні види енергії: енергія сонця, енергія землі, енергія води та вітру. Починає використовуватись біопаливо, але цей процес  не досить цивілізований, бо поки він несе більше загроз, ніж позитивних змін. Українські будівлі втрачають більше 50-60% тепла непродуктивно, причини відомі. Тобто витрати тепла можливо знизити більше ніж в два рази. Такого рівня енергоефективності можна досягти орієнтуючись на мінімально допустимі показники діючих в Україні нормативів. Але сучасні технології мають змогу досягти кращих показників. Існує таке поняття, як пасивний будинок – це енергоефективний будинок, у якому створюються комфор3тні умови проживання при мінімальному споживанні енергії. Існують європейські стандарти, згідно яких пасивний будинок має споживати енергії не більше 10 вт/м2.   4
Такі витрати енергії в десятки разів нижчі за витрати тепла на обігрів будівель в Україні. На жаль для України впровадження пасивних будинків – це далеке майбутнє. Але Україна вже зараз імплементує європейське законодавство, яке передбачає впровадження таких будинків. Пасивний будинок – це орієнтир, на який необхідно рівнятись. У високій ринковій вартості пасивного будинку капітальні витрати на його спорудження складають лише меншу частину цієї вартості. Більша частина ринкової вартості пасивного будинку формується за рахунок досягнутої ефективності – високої енергетичної ефективності.
Я добре розумію, що отримаю безліч заперечень, що для того, щоб хоча б в 2 рази знизити споживання енергії потрібно мати багато грошей. Настільки багато, що в Україні скільки немає взагалі. Це безперечно так. І це не дає змоги почати активний процес підвищення енергоефективності. Коштів дійсно не вистачає. А вільні кошти відсутні взагалі і завжди. Тому здається, що ми не маємо жодної перспективи зрушити з місця цей надзвичайно важливий процес.
Але вихід має бути. І він є. Є безліч варіантів виходу із цієї непростої ситуації. Пошук і реалізація цих варіантів потребує зусиль, в першу чергу інтелектуальних.
Перш за все необхідно усвідомити, що  при високій вартості впровадження проектів енергоефективності ці проекти самі є генераторами фінансових ресурсів, бо вдало реалізований проект дає економію енергетичних ресурсів. Ця економія не разова – вона постійна: щоденна, щомісячна, щорічна….
5Вдалий проект енергоефективності створює постійно діючий грошовий потік. Це не красиві слова, а терміни з курсу економіки. Тобто замість постійних переплат за енергоресурси – постійний потік коштів у зворотному напрямку.
Це не казка, а абсолютно реальна можливість. Такий грошовий потік дає можливість використання кредитів для модернізації будівель.
Крім того не будемо забувати про ринкову вартість нерухомості.
Але цей грошовий потік не виникає автоматично після вкладання коштів в новий котел, нову систему опалення, тепловий насос чи сонячний колектор. Проект енергоефективності має бути ефективним. Тобто добре продуманим, обґрунтованим і обрахованим. Має бути врахований досвід впровадження аналогічних проектів та враховані їх помилки. На жаль сьогодні в Україні більше помилок, ніж досягнень. Тому є можливість для їх аналізу.
Проекти енергоефективності іноді реалізуються досить тривалий час. На протязі всього так званого терміну життя проекту його мають супроводжувати кваліфіковані фахівці. Ці фахівці мають нести моральну та матеріальну відповідальність за ефективність впровадження проекту.
Роботи по впровадженню енергозберігаючих заходів не вірно розглядати, як виконання окремих разових робіт. Наприклад: спочатку провести заміну котла; через деякий час реконструювати систему опалення; через 2 роки утеплити будинок; в перспективі встановити сонячний колектор.
Таке безсистемне виконання робіт потребує підвищених капітальних витрат та не гарантує досягнення економії. Якщо спершу замінити котел, а потім утеплити будинок, то це означає, що певна частина коштів викинута на вітер. Утеплення будинку має скоротити витрати теплової енергії, що дасть змогу зменшити потужність котла. Котел, що має меншу потужність буде коштувати дешевше. Потужність котла має відповідати потребам теплової енергії. Якщо потужність котла вище необхідної, то його експлуатація неминуче приводить до перевитрат енергії. Таку послідовність виконання робіт можна назвати дорогою та неефективною. Звісно, якщо відсутні кошти на комплексне утеплення будинку, а старий котел виходить з ладу, то його необхідно міняти зразу. Але бажано порадитись з фахівцем, який добре розуміє весь комплекс проблем, пов’язаних з енергоефективністю, а не лише досконально знайомий з котлами.
Підприємство «НВЦ Теплокомплект» має відповідний досвід та кваліфікацію для розробки і впровадження проектів енергоефективності. Пропонуємо системний підхід до вирішення проблем енергетичної ефективності будівель.
Фахівці нашого підприємства нададуть такі послуги та виконають роботи:

  • проведення обстеження будівель, виявлення потенціалу економії енергоресурсів та розробка технічних пропозицій по впровадженню заходів з енергоефективності;
  • визначення прогнозованої економії, капітальних витрат та проведення техніко-економічних розрахунків;
  • впровадження заходів з енергоефективності (монтаж обладнання та мереж, налагодження та сервісне обслуговування);
  • моніторинг споживання енергоносіїв, за необхідності коригування параметрів роботи обладнання та впровадження додаткових заходів;
  • виконання відповідних розрахунків та обґрунтувань в разі необхідності отримання замовником банківського кредиту;
  • супровід отримання замовником компенсацій в разі його участі у відповідних програмах енергоефективності (наприклад програмі IQ energy) .
  • Ми пропонуємо довготривалу роботу із замовником по досягненню економії енергоносіїв, підвищенню енергоефективності будівель та створенню передумов для підвищення ринкової вартості нерухомості.
    Пропонуємо гнучкий підхід при формуванні вартості та оплаті наданих послуг та виконаних робіт. Частина оплати може проводитись після підтвердження досягнення задекларованої економії.
    Підприємство «НВЦ Теплокомплект» надає послуги з підвищення енергоефективності для власників індивідуальних житлових будинків, співвласників багатоквартирних житлових будинків (ОСББ), комерційним підприємствам, бюджетним установам.

С. Парасочка

Також вам може бути цікаво і корисно:

Думки та враження щодо проекту Закону «Про енергетичну ефективність будівель»

1

Будь-який фахівець, що має відношення до проблем енергоефективності, не може не цікавитись процесами, що відбуваються навколо цієї важливої тематики. Тому розробка та введення в дію  нових законодавчих актів представляє особливий інтерес. Розумію, що для розробки та аналізу законопроектів існують депутати, спеціальні структури  та безліч громадських діячів та об’єднань. Але для мене, як для людини, яка на протязі значного періоду слідкує за розвитком цих процесів та приймає в них безпосередню участь, як енергоаудитор та керівник енергосервісної компанії, важко втриматись від зацікавленого розгляду законопроекту.
З незрозумілим поспіхом в Україні намагаються ввести в дію Закон «Про енергетичну ефективність будівель». Енергоефективність будівель – це надзвичайно важливо. Але в Україні до цього часу відсутнє навіть визначення енергоефективності. Відсутня, образно кажучи, система координат, в якій цей Закон має діяти. Складається враження, що цей Закон зараз найбільше потрібний для виконання плану по імплементації європейських законодавчих документів. Було б більш доцільним спочатку розробити та ввести в дію базовий закон, наприклад Закон  «Про енергоефективність». Але маємо те, що маємо.
Згідно Пояснювальної записки до законопроекту доцільність прийняття Закону пояснюється необхідністю врегулювання  на законодавчому рівні питання щодо підвищення енергетичної ефективності будівель. Закон ставить за мету врегулювати весь комплекс питань, пов’язаних з ефективним використанням енергії в будівлях. Скажу відразу, що таке складне питання цей закон не вирішить. Україна, як повноважний член енергетичного співтовариства має координувати свою законодавчу базу з питань енергоефективності з Європейським Союзом. Тому новий Закон  має пристосувати до умов України Директиву 2010/31/ЄС «Про енергетичну ефективність будівель». Це дуже непроста задача, бо приймаючи європейську методологію та законодавчу базу, необхідно враховувати українські особливості та реалії. Просте (тупе) копіювання Директиви не лише не принесе користі, це буде великою шкодою для української економіки та соціальної сфери.
Розгляд нового законопроекту ускладнюється тим, що його прототип – Директива 2010/31/ЄС є лише однією із цілої системи директив, тісно пов’язаних між собою. Існує, наприклад,  Директива 2012/27/ЄС «Про енергетичну ефективність», яка є базовою по відношенню до  Директиви № 31.
Законопроект «Про енергетичну ефективність будівель» розглядається, як майбутній базовий (!) Закон. Саме так назвав цей Закон Міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко в інтерв’ю виданню «Новое время»,  говорячи про концепцію Фонду енергеоефективності. При спробі розгляду цього законопроекту, як базового Закону в моїй уяві виникає будівля … без фундаменту. Тому формулюючи свої думки щодо положень законопроекту я не зможу не посилатись на деякі інші Директиви ЄС, зокрема на двадцять сьому, бо фундамент має бути.
Дуже складно приступати до аналізу законопроекту, що стосується конкретного сектору, при відсутності базових нормативних документів. Якісно та повно проаналізувати такий документ просто неможливо, але спробую розглянути хоча б окремі питання.
Спочатку розглянемо яким чином деякі положення Директиви 2010/31/ЄС виглядають в українському виконанні, а потім навпаки: наскільки окремі пункти законопроекту відповідають європейському прототипу та реальним потребам України.

  1. Пункт (3) преамбули Директиви підкреслює, що будівлі є одним із найголовніших та масових споживачів енергії, тому дуже важливим є зменшення споживання та використання енергії з альтернативних відновлювальних джерел. Директива відмічає, що зменшення споживання енергії та збільшення частки  енергії з відновлювальних джерел мають відігравати важливу роль у створенні робочих місць в регіональному розвитку.

Два важливі питання: використання енергії з альтернативних відновлювальних джерел та  зменшення споживання енергії та пов’язане з цим питання, створення робочих місць та розвиток регіонів.
В ЄС приділяється значна увага відновлювальним джерелам енергії. Там діє окрема  Директива 2009/28/ЄС  «Про заохочення використання енергії виробленої з відновлювальних джерел…». Цілим рядом інших директив встановлена конкретна задача довести частку енергії з відновлювальних джерел в енергетичному балансі до 2020 року до 20%. Ця задача визначена, як обов’язкова.  Згадана вище директива теж є базовою по відношенню до цієї директиви.
В українській версії 31-ої директиви відновлювальні джерела наче й згадуються, але якось між іншим, не конкретно. Відчувається, що утеплення стін – це більш реально, а відновлювальні джерела почекають. Відсутня впевненість, що цей законопроект здатний стимулювати, а тим більше зобов’язувати, впровадження відновлювальних джерел енергії. Розуміння важливості цього напрямку не продемонстроване.
Питання створення робочих місць та, як результат, розвиток регіонів є однією із найважливіших складових розвитку економіки України. В дійсності – це і є головна мета реформ.  Будь-яка діяльність має бути направлена саме на це. Але в реальності все виглядає по-іншому. Підвищення енергоефективності може і має стимулювати розвиток ринку праці. Для цього є всі можливості. Але на практиці розвивається лише тіньовий ринок праці.
Такі роботи, як «латочне» утеплення фасадів багатоповерхових житлових будинків досить масово виконується в українських містах. Якби у когось з’явилось бажання проаналізувати ринок праці, що забезпечує виконання цих робіт, то він би переконався, що значна частина цих робіт знаходиться в «тіні». Інший приклад. Сто відсотків «дерев’яних» котлів, що закуповується населенням з використанням «теплих кредитів» встановлюються тіньовими виконавцями з горезвісними «конвертами» замість відомості про отримання заробітної плати.  Таких прикладів безліч.
В Україні є унікально можливість створити цивілізований ринок праці для забезпечення розвитку процесів енергетичної ефективності. Розвиток цивілізованого енергосервісу (енергетичних послуг – за термінологією Європи) – це безальтернативний шлях.
Але цей шлях чомусь не хочуть бачити автори законопроекту, які в «Пояснювальній записці до законопроекту» зазначили: пункт. 10. Вплив реалізації на ринок праці: Реалізація проекту не вплине на ринок праці.  Але при цьому  в пункті 2 таблиці «Обгрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики» зазначено: сприяння розвитку ринку послуг із сертифікації будівель.
Це унікально! Для сертифікації будинків, про які і без сертифікації відомо, що вони абсолютно не відповідають навіть мінімальним вимогам прийнятного проживання (не говорячи про вимоги енергоефективності), створюється спеціальний ринок праці, а для впровадження реальних проектів енергетичної ефективності розвиток ринку праці не передбачається.
Є ще один цікавий момент в «Пояснювальній записці». Виявляється підвищення енергетичної ефективності будівель «не стосується соціально-трудової сфери» (пункт 9 Пояснювальної записки). Наче і немає у нас соціальної напруги навколо тарифів та комунальних платежів. Дивує, що розробники законопроекту, які так часто на численних форумах, семінарах та круглих столах вживають термін «сталий розвиток», так і не поцікавились, що він означає.


2. Пункт (4) преамбули Директиви відмічає, що управління попитом* є важливим інструментом, що дозволяє здійснювати вплив на ринок енергії. В цьому пункті фактично мова йде про податкове та фінансове стимулювання та про ринок інвестицій.
*) — використання методів податкової і грошово-кредитної політики для збільшення або зменшення обсягів попиту, наприклад, зменшення податкових ставок, запровадження дотацій сприяє зростанню попиту – www.slovopedia.org.ua
3Пункти (18, 19) преамбули Директиви стосуються фінансових механізмів та інших заходів для сприяння заходів з енергоефективності.

Управління попитом – це практично система стимулювання, без якої неможливий розвиток процесів енергоефективності. Стимулювання, фінансові механізми та ринок інвестицій – це питання, які тісно пов’язані. Всі ці питання у законопроекті сходяться на Фонді енергоефективності, про який мова йде в Статті 12. Це складні та недостатньо відпрацьовані питання. Думки фахівців нашої компанії щодо концепції Фонду вже подавались на нашому сайті:  http://tecom.com.ua/pro-kontseptsiyu-fondu-energoefektivnosti-ta-vidsutnist-strategiyi-energoefektivnosti.html


4. Пункт (9) преамбули Директиви відмічає, що енергетична ефективність будівель має розраховуватись на підставі методології, яка може бути відмінною на національному та регіональному рівнях. Крім теплотехнічних характеристик методологія має враховувати і інші фактори: опалювальне та вентиляційне обладнання, джерела відновлювальної енергії, пасивні елементи опалення, якість внутрішнього повітря, природне освітлення та інше
5. Пункт (10) преамбули Директиви – про встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель. Відмічена важлива обставина: мінімальні вимоги мають бути встановлені таким чином, щоб досягти оптимального рівня між здійсненими інвестиціями та заощадженими витратами енергії протягом життєвого циклу будівлі.
6.
Пункт (16) преамбули Директиви відмічає, що значна реконструкція будівель передбачає вжиття рентабельних заходів для збільшення їх енергетичної ефективності. З огляду на ефективність витрат має існувати можливість обмеження мінімальних витрат енергетичної ефективності.

 Спільними для цих 3-х пунктів є те, що в них мова йде про методологію розрахунків енергетичної ефективності будівель. Найперше на що необхідно звернути увагу – це вимога про те, що методологія для розрахунків енергетичної ефективності будівель має враховувати, як національні так і регіональні особливості. З точки зору фактичної енергоефективності будівель, шляхів її досягнення та рентабельності цього процесу Україна дуже відрізняється від країн Європи. Тому і методологія має відповідати національним особливостям. До особливостей необхідно віднести терміни фізичного та економічного життя будівель, кліматичні умови, нормативи мікроклімату у приміщеннях, економічний стан та інше.
Вважаю, що основні положення методології та її особливостей мають входити в якості додатків до законопроекту. Посилань на загальноєвропейську методологію недостатньо.
Найбільш вірним шляхом розробки законопроекту був би шлях, при якому спочатку розробляються національні методології, а потів Директива 2010/31/ЄС адаптується до українських умов з урахуванням національних особливостей.
Важливим було б до прийняття закону та розробки кінцевих варіантів методології здійснити їх відпрацювання на еталонних будівлях, як житлових так і нежитлових. Така робота особлива важлива для існуючих будівель. Наявність еталонних будівель передбачається додатком ІІІ до Директиви 2010/310ЄС «Порівняльні методологічні рамки для визначення оптимальних рівнів рентабельності…»


7. Ще раз повернемось до Пункт (10) преамбули Директиви щодо встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель.

Питання встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель дуже важливе та багатогранне. Це одне із ключових питань енергоефективності будівель. На цей показник значною мірою впливає багато факторів, серед яких:

  • кліматичні умови регіону;
  • особливості регіону;
  • рівень підтримання внутрішніх мікрокліматичних параметрів у приміщеннях;
  • техніко-економічні показники модернізації будівель;
  • особливості стану та житлових циклів будівель та інше.
    Кожний із згаданих вище факторів потребує окремого розгляду, але одним із найбільш важливих, безперечно, необхідно вважати питання житлових циклів будівель. Це питання є одним із основних для багатоквартирного житлового фонду України, який  має суттєві відмінності від житлового фонду європейських країн.
    На жаль питання життєвих циклів не знайшло собі місця в законопроекті. Життєві цикли лише формально згадуються в законопроекті, незважаючи на те, що саме ці проблеми суттєво відрізняють Україну від Європи. Спробую пояснити свою стурбованість щодо цього питання.
    Починаючи з кінця 50-х років минулого століття та до кінця 80-х  років житлове будівництво було досить однорідним. Дві третини об’ємів вводу в експлуатацію становили індустріальні повнозбірні залізобетонні крупнопанельні багатоповерхові житлові будинки з квартирами по соціальному стандарту. Ці будинки обладнані центральними системами тепло- та водопостачання, електропостачання, газопостачання та каналізації. Зовнішні огороджувальні панелі за умовами теплопередачі розраховувались, виходячи з дуже низької ціни на енергоносії.
    Життєвий цикл цих будівель нормативно визначався шляхом встановлення термінів планового капітального ремонту будівель через перших 20-25 років експлуатації та повної амортизації вартості будівель ще через 20-25 років експлуатації. Після цього мали прийматись рішення про вивід будівель з житлового фонду або реконструкції та модернізації. В містах України більша частина населення мешкає саме в таких будинках. У цих будинках практично ніколи не проводився капітальний ремонт та закінчився нормативний термін безпечної експлуатації. Тобто крім власне проблем утеплення гостро стоїть питання стану будівельних конструкцій з точки зору  їх здатності  витримати додаткові навантаження від теплоізолюючих матеріалів, елементів їх кріплення та оздоблення, а також від додаткового обладнання.

Згадаємо деякі визначення щодо життєвих циклів:
Життєвий цикл об’єкта нерухомості – це послідовність процесів існування об’єкта від задуму до ліквідації. Життєвий цикл має такий порядок: задум – народження – зрілість – старіння – смерть.
Для значної частини українського багатоквартирного житла настав період старіння. Важливим етапом є ремонт. Метою ремонтів є відновлення  об’єкта нерухомості.
Важливим показником об’єктів нерухомості є термін економічного життя об’єкту —  період часу, протягом якого об’єкт може бути використаний як джерело прибутку. Термін економічного життя завершується, коли удосконалення перестають давати прибуток до вартості об’єкта. Термін фізичного життя об’єкту – це час, коли в існуючому будинку можна жити чи працювати.
Перш, ніж починати масову термомодернізацію необхідно визначитись із життєвими циклами будинків, встановити економічні та фактичні терміни життя будинків. Необхідне обов’язкове проведення технічних обстежень будівель, як це передбачається вимогами нормативів. Технічні обстеження мають проводити лише спеціалізовані компанії, що мають відповідні ліцензії. При проведенні технічних обстежень мають визначатись терміни життя (експлуатації )будівель, що залишились, та умови проведення термомодернізації будівель.
В залежності від реальної тривалості термінів життя будівель (згідно директиви-прототипу закону  — «оцінений експлуатаційний період») мають визначатись мінімальні величини енергоефективності будівель та їх техніко-економічні показники. На жаль така важлива характеристика житлового фонду в законопроекті не відображається.
В абзаці 5, пункту 1, Статті 5 відзначається, що «… не вимагається встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності, які не виявляються рентабельними протягом оціненого експлуатаційного періоду». Мова йде про економічну ефективність інвестицій у термомодернізацію будівель. Цей важливий економічний показник термомодернізації будівель навіть натяком не відображений у законопроекті.
Проблема «оціненого експлуатаційного періоду» значної частини житлових будинків, збудованих в період  50-90-х років за індустріальною технологією, є надзвичайно важливою. Згідно даних класичної технічної літератури: И.А. Дедюхова «Техническое обследование жилых зданий» будівлі індустріального типу можуть мати нормативний термін служби до 150  років:

2Але згідно примітки* будівлі з неповним каркасом мають термін служби лише 25-30 років. Більшість масових житлових будинків, збудованих у вказаний період мають неповні каркаси. Будівлі з неповним каркасом – це будівлі в яких поряд з внутрішнім каркасом  несучими являються і зовнішні стіни на відміну від повнокаркасних будівель з чітким поділом конструкцій за функціями  — несучі (колони, балки, ригелі) та огороджуючі навісні панелі.
Звичайно рішення, щодо термінів служби будівель мають приймати фахівці, але схоже проблеми будуть мати місце, тому замовчувати це питання в законопроекті не можна.
Всім добре відомо, як у згаданих будівлях змінюються, і без того «неповні, каркаси», коли санвузли об’єднуються з ванними, кухні з вітальнями та спальнями, лоджії включаються до складу житла. Згадайте телевізійні картинки про те, як відносно незначні вибухи в окремих квартирах руйнують, як карточні хатки,  значну частину будинків.
3
Проблема неповних каркасів та рентабельності мінімальних вимог енергоефективності досить складна. Не маю бажання перебільшувати, але й не треба займати позиції страуса.


 8. Значна увага в Директиві приділяється сертифікації будівель.

Питанню сертифікації будівель в європейському законодавстві надається дуже велике значення. Сертифікація є обов’язковою для великої кількості будівель. Напевно для розвинених європейських країн це є логічним.
Сертифікація будівель, низька енергоефективність яких є очевидною, не є доцільною. В Україні більшість будівель мають вкрай низьку енергоефективність. Тому питанню запровадження сертифікації будівель треба приділити особливу увагу, щоб отримати максимальну користь від цього заходу та не допустити неефективного витрачання коштів. Обов’язкову сертифікацію необхідно починати тоді, коли значна частина будівель досягне мінімального рівня енергетичної ефективності. Це щодо обов’язкової сертифікації. Але запровадження рейтингу енергоефективних будівель за умов добровільної сертифікації можна починати відразу. Така сертифікація може бути ефективної.
Власники та балансоутримувачі будівель, що досягли високих рівнів енергоефективності, зможуть мати можливість суттєво підвищити статус своїх будівель, їх ринкову вартість та мають отримувати додаткові компенсації від держави. Така сертифікація будівель може стати потужним стимулом до широкого впровадження будівель високої енергетичної ефективності. Це підтверджено численним світовим досвідом.
Я не закликаю до повної відмови від обов’язкової сертифікації будівель, а пропоную знайти шляхи для перенесення термінів введення такої сертифікації та до пошуку оптимальних варіантів сертифікації. До речі, в США відсутня класифікація будівель за енергетичною ефективністю та обов’язкова сертифікація. Але в США діють відомі у всьому світі системи рейтингів, такі, як наприклад  LEED та ENERGY STAR, за якими ведеться сертифікація будівель за ініціативою їх власників. Питання енергетичної ефективності в США дуже популярні. Цей рух в США носить назву «зелене будівництво». Досвід такої форми сертифікації будівель може бути корисним для України.


  9. Пункти (29) преамбули Директиви відмічає: «установники (інсталятори) та будівельники є ключовими для успішного застосування цієї Директиви. Тому з допомогою підготовчих або інших заходів має бути забезпечена наявність належної кількості установників та будівельників з відповідним рівнем кваліфікації для установки та інтегрування необхідних технологій у сфері енергетичної ефективності та енергії з відновлювальних джерел».

У цьому пункті преамбули мова йде про безпосередніх виконавців проектів термомодернізації будівель – будівельників та монтажників інженерних систем будівель. Але підготовка та реалізація проектів енергоефективності це складний процес, що потребує спільної праці енергоаудиторів, інженерів різних напрямків та кваліфікацій, економістів, монтажників, будівельників. Спільна праця цих фахівців по досягненню енергетичної ефективності згідно положень Директиви 2012/27/ЄС іменується енергетичною послугою та має таке визначення: «Енергетична послуга» — це матеріальна вигода, послуга або товар, що походять з комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом…, що надається на підставі договору та за звичайних умов (має) підтвердити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені.
На мій погляд в наших умовах енергетичні послуги доцільно іменувати енергетичним сервісом, але суть питання від зміни назви не зміниться.
Базова Директива ЄС №27 багато уваги приділяє питанням розвитку системи надання енергетичних послуг:
 — «слід забезпечити наявність достатньої кількості надійних фахівців, компетентних у сфері енергоефективності…»;
— «необхідно запровадити схеми сертифікації надавачів енергетичних послуг, в т.ч. енергетичних аудитів та інших заходів із покращення енергоефективності»;
— «необхідно і надалі розвивати ринок енергетичних послуг для забезпечення наявності як попиту на такі послуги, так і пропозицій таких послуг»;
 — розвитку ринку енергетичних послуг «… може сприяти прозорість, наприклад, перелік надавачів енергетичних послуг»

Наближаючись до наших умов маємо говорити про створення ринку енергетичного сервісу шляхом стимулювання створення та розвитку енергосервісних компаній. Що відносно цього питання пропонує проект так званого базового Закону?
Законопроект в пунктах 1 і 2 статті 10 підтверджує, що енергетична ефективність будівель може забезпечуватися шляхом:
     1) підвищення теплотехнічних показників огороджувальних конструкцій будівель;
      2) встановлення засобів обліку та регулювання споживання енергетичних ресурсів;
     3) впровадження автоматизованих систем моніторингу і управління;
     4) модернізації систем опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та освітлення;
     5) використання відновлюваних та/або альтернативних джерел енергії та/або видів палива (з використанням інженерного обладнання, яке розміщене в межах будівлі, прибудованих до неї приміщеннях та на прибудинковій території);
     6) встановлення систем акумуляційного електронагріву;
     7) здійснення інших заходів із підвищення енергоефективності будівель.

 Тобто має виконуватись складний комплекс робіт, чому має передувати:
    1) здійснення обстеження систем у будівлі та запровадження незалежного моніторингу звітів про результати таких обстежень;
    2) здійснення сертифікації енергетичної ефективності будівель та запровадження незалежного моніторингу сертифікатів енергетичної ефективності будівель.

Мова йде про значне поле діяльності для спеціалізованих енергосервісних компаній, але підпункт 4) пункту 1 Статті 1 дивним чином визначає виконавця:
Виконавець робіт (надавач послуг) у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель — фізична особа, що пройшла професійну атестацію та має право на виконання робіт (надання послуг) із сертифікації енергетичної ефективності будівель, що експлуатуються, та закінчених будівництвом об’єктів, обстеження систем опалення, гарячого водопостачання та кондиціонування повітря будівель;
Інші виконавці у законопроекті не розглядаються взагалі. Коментарі зайві! Як зазначено в Пояснювальній записці: «Реалізація проекту (закону) не впливає на ринок праці». Я переконаний, що реалізація законопроекту не зможе  позитивно вплинути на стан енергетичної ефективності будівель.


Щодо деяких пунктів законопроекту:

Підпункт 5), пункту, 1 Статті 1 проекту Закону містить визначення поняття «енергетична ефективність будівель». Скажу відразу, що запропонований варіант визначення є досить заплутаним та важким для сприйняття. Інакше і бути не може, бо перш, ніж давати визначення енергетичної ефективності будівель треба мати визначення загального поняття енергоефективності. В Україні таке визначення відсутнє. Розробники законопроекту орієнтувались на визначення поняття енергоефективності будівель згідно Директиви 2010/31/ЄС. Але за відсутності визначення базового поняття енергоефективності в Україні розробникам законопроекту необхідно було б взяти до уваги визначення базового поняття енергоефективності згідно Директиви 2012/27/ЄС «Про енергетичну ефективність». Європейці діють логічно: спочатку загальні законодавчі положення, а потім конкретні. Спочатку енергоефективність, як загальне базове поняття, а потім енергоефективність для будівель. На жаль, у нас часто буває не так, як у людей, а якось навпаки.
Згідно підпункту 4) пункту 1 Статті 2 Директиви 2012/27/ЄС «енергоефективність – це співвідношення між роботою, послугами, товарами або енергією на виході та енергією на вході». Якщо це визначення трохи спростити, то воно буде ідеальним: енергоефективність – це співвідношення між енергією на виході та енергією на вході.
Маючи таке загальне визначення енергоефективності європейці в п. 4 Статті 2 Директиви 2010/31/ЄС дають визначення енергетичної ефективності будівлі, яке у дещо спрощеному варіанті має такий вигляд: енергетична ефективність будівель – це кількість енергії (виміряної або розрахункової), що необхідна для задоволення потреб в енергії будівлі (для опалення, вентиляції, нагрівання води, освітлення).
Навряд чи останнє визначення можна вважати ідеальним, але маючи визначення загального поняття енергетичної ефективності розумієш, що  в кінцевому підсумку мова йде про співвідношення енергії, що споживається будівлями з еталонними значеннями споживання енергії будівлями. Таке порівняння витрат енергії дає можливість віднесення будівель до певного класу енергетичної ефективності.
Визначення енергетичної ефективності будівель згідно пп.5 п.1. Статті 1 законопроекту позбавлене логіки. Це заплутане визначення просто неможливо зрозуміти. Я перепрошую,  але мені воно видається нісенітницею, бо не може бути енергоефективність будівлі «характеристикою цієї будівлі, її конструктивних елементів та інженерного обладнання». Виходить, що 5 чи 9 поверхів будинку – це енергоефективність, адже поверховість – це характеристика будівель (???).  Як одна з характеристик у визначенні між іншим згадується і енергія. Але згадавши енергію розробники законопроекту, напевно самі цього не розуміючи, ще більше заплутали ситуацію.. У визначенні законопроекту, що розглядається, мова йде про енергію, що дає змогу забезпечувати протягом життєвого циклу будівель задоволення побутових потреб людини та створення оптимальних мікрокліматичних умов для її перебування та/або проживання у приміщеннях. Фахівці знають, що в більшості українських приміщень ні в зимовий, ні в літній періоди оптимальні мікрокліматичні параметри не забезпечуються. Бувають дуже короткі періоди, коли цьому сприяють параметри зовнішнього повітря. Довготривале  та стійке підтримання оптимальних мікрокліматичних параметрів у приміщеннях може забезпечити тільки якісні системи кондиціювання. Але системи кондиціювання споживають значну кількість енергії та суттєво впливають на параметри енергоефективності.
Мікрокліматичні умови (температура та вологість повітря) можуть бути допустимими або оптимальними. Оптимальні умови мікроклімату є значно жорсткішими, ніж допустимі та значно дорожчими. Навіть благополучна Європа в своїх директиваї не ставить перед собою таких задач, які поставили українські автори законопроекту.
Згідно Додатку Г ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» оптимальні та допустимі параметри мікроклімату для житлових кімнат та наприклад, для приміщень громадських будівель, в яких люди зайняті розумовою працею мають такі значення:
6Фахівці з кондиціювання повітря добре розуміють різницю параметрів за оптимальними та допустимими параметрами. Особливо впливає на енергоспоживання забезпечення заданої оптимальної вологості повітря. Перед нами стоїть задача забезпечення допустимих мікрокліматичних умов, бо не завжди у нас і такі умови досягаються.
Мені можуть заперечити мешканці столичних офісів, аргументуючи, що системи кондиціювання вже широко розповсюджені. Можу заперечити одне – столиця — то ще не вся країна. Не даремно Директива 2010/31/ЄС зазначає, що методологія визначення енергоефективності може мати суттєві відмінності на національному та регіональному рівнях.


Підпункт 8), пункту, 1 Статті 1 проекту Закону визначає поняття «мінімальні вимоги до енергетичної ефективності будівель».І знову ті самі граблі. Україна, яка споживає енергію з ефективністю, що в 3 рази нижче середньосвітової, яка не в змозі забезпечити допустимі параметри мікроклімату в будівлях, встановлює «мінімальні  вимоги енергоефективності будівель» (мінімальні !!!), що мають забезпечувати на протязі всього життєвого циклу оптимальні умови мікроклімату. Красива казка – тисячі бетонних багатоповерхівок із закінченим допустимим терміном експлуатації з ідеальним мікрокліматом (?!).
Цілком пристойним та почесним завданням є забезпечення в цих будівлях допустимих умов мікроклімату, що мають відповідати мінімальним вимогам до енергетичної ефективності будівель. Забезпечення оптимальних умов мікрокліміту при певних витратах енергії має давати право на присвоєння будівлі більш високого красу енергоефективності.


Підпункт 7),  пункту 1, Статті 1 законопроекту дає визначення класів енергетичної ефективності будівель. Про класи енергетичної ефективності разом із сертифікацією будівель мова йде, як про ноу хау. В той же час ще в 2006 році введений в дію ДБН В.2.6-31:2006 «Теплова ізоляція будівель», який встановив поняття класів енергетичної ефективності будівель. Згаданий ДБН містить інформацію про необхідність розробки енергетичних паспортів та методологію їх розробки. Цей енергетичний паспорт не просто табличка для заповнення, а досить чітка методологія, яка враховує усі сучасні вимоги. Цей енергетичний паспорт є практично тим же сертифікатом, про який заговорили, як про панацею. Серед діючих нормативних документів є і ДСТУ-Н Б А.2.2-5:2007  «Настанова з розроблення та складання енергетичного паспорта будинків при новому будівництві та реконструкції».
Що відбувається ? Буде відмінений енергетичний паспорт, чи він буде діяти одночасно з сертифікатом ?  Будуть внесені зміни у класифікацію енергетичної ефективності будівель, чи залишиться, вже десять років діючий, порядок класифікації будівель ?
Доречі, стверджую, що методологія розробки енергетичного паспорта згідно ДБН В.2.6-31:2006 досить дієва та адекватна, хоча і відносно складна. Але вона добре вписується в методологію проведення енергетичних аудитів будівель, аналіз споживання енергії та визначення потенціалу енергозбереження. Ця методологія вперше дала можливість виконання адекватних енергетичних аудитів будівель. Наша методологія з’явилась в період, коли проведення аудитів будівель стало актуальним. На жаль ця робота практично не фінансувалась державою. Тому наша українська методологія не знайшла свого розвитку. Аудиторам нашої компанії «НВЦ Теплокомплект» пощастило виконати енергоаудити ряду громадських будівель за цією методологію. Ми переконались, що ця методологія заслуговує право на життя та подальший розвиток. Ми позитивно оцінюємо методологію, яка діє в Україні з 2006 року. Методологія офіційно діє, але практично не використовується. Розвитку української методології сертифікації будівель (енергетичні паспорти) та встановленню класифікації будівель зашкодили грантові програми. Енергетичні аудити, що фінансувались донорами виконані з використанням певних іноземних програм, які є досить непрозорими та повністю ігнорують діючу українську нормативну базу. Була навіть спроба впровадити термін «калькулятор енергоаудиту», тим самим формалізуючи, спрощуючи та дискредитуючи таку важливу складову енергетичного сервісу, якою є енергетичний аудит. Ця ситуація дає підстави замислитись про ефективність грантової допомоги.
Згідно діючої нормативної бази в Україні встановлено 6 класів енергоефективності:
4В матеріалах, що розробляються за грантовими програмами згадується 7 класів енергетичної ефективності. Але ж реальні проекти підвищення енергоефективності повинні розроблятись за вітчизняною нормативною базою і експертизи мають проводитись на відповідність вітчизняній нормативні базі. На засіданні Національної ради реформ №20, що відбулась 07.06.2016 року, презентація Голови Держагенства з енергоефективності відкривалась такою 7-ми класною сторінкою:

5

Державне агенство не знає, які нормативи діють в Україні, чи навпаки воно щось знає про зміни, які насуваються?
Якщо раптом закон буде прийнятий у тому вигляді, як представлений законопроект, то яким чином мають діяти українські виконавці енергетичного аудиту та інших енергосервісних робіт: користуватись діючою нормативною базою чи зупинити діяльність взагалі в очікуванні додаткових вказівок ?
В діях грантоїдів сумніви будуть відсутні – вони будуть продовжувати писати звіти про використання грантів, даючи їм різні назви: енергоаудит, енергоплан та інше та докладати про досягнуті успіхи на своїх зібраннях.


Підпункт 9), пункту 1, Статті 1 законопроекту дає визначення поняття «обстеження систем опалення, гарячого водопостачання та кондиціювання повітря в будівлях (включаючи котли, засоби автоматизації, інше обладнання)».
У пунктах 4-6 Статті 10 мова йде про запропонований механізм проведення обстежень та про надання звіту про обстеження, про створення бази даних звітів про результати обстежень. Все це дуже добре, але з якою метою все це має робитись ? Стаття 10 має назву: «Основні заходи із забезпечення (підвищення рівня) енергетичної ефективності будівель». Виходячи з назви статті, в якій розміщені пункти 4-6, обстеження та звіт про обстеження мають виконуватись для забезпечення енергетичної ефективності будівель. Але не зрозуміло яким чином навіть дуже якісний звіт, занесений у якусь базу даних, забезпечить енергоефективність.
Звернемось до визначення: «обстеження …- це вид енергетичного аудиту, в процесі якого здійснюється збір та проведення аналізу інформації…, оцінюється відповідність фактичних показників енергетичної ефективності встановленим вимогам». Визначення навіть не передбачає розробки рекомендацій по покращенню енергоефективності.
Я згоден, що інформація про «обстеження» в законопроекті дуже близька до інформації про «перевірку» в Директиві 2010/21/ЄС. Але задача не переписати іноземну директиву, а створити нормативний документ, який має дати поштовх та забезпечити функціонування  цілої системи ефективних дій. Періодична перевірка ефективності функціонування обладнання безперечно необхідна. Але механізм проведення такої перевірки має передбачати і розробку рекомендацій та усунення недоліків відразу після їх виявлення. І такий механізм навіть не потрібно шукати в європейських директивах, від є в Україні, тільки про нього починають забувати.
Імплементація – це не просте копіювання положень законодавства, а адаптація до своїх національних умов. В Україні на протязі значного періоду діяв, і частково продовжує діяти, порядок проведення пусконалагоджувальних та періодичних налагоджувальних робіт обладнання та систем, зокрема енергетичних. Цей досвід необхідно вважати позитивним, і було б абсолютно логічним використати його при розробці проекту Закону. Згадаємо ще раз, що європейські законодавці постійно підкреслюють, що завжди мають враховуватись регіональні та національні особливості.
В Україні накопичений значний досвід по проведення налагоджувальних робіт, залишаються діючими або ще збереглись положення та методики по проведенню налагодження. Звичайно, вони потребують коригувань, але база єсть.
Залишається діючою система ціноутворення пусконалагоджувальних робіт. Існуючі ресурсно-кошторисні норми містять корисну інформацію про склад робіт що мають виконуватись при проведенні налагоджувальних робіт та трудомісткість цих робіт.
Основною відмінністю запропонованого Директивою обстеження від традиційного  українського налагодження є те, що при обстеженні результатом роботи є лише звіт (папери), а при налагодженні, крім обстеження та перевірки відповідності нормативних показників енергоефективності, проводяться дослідження режимів експлуатації обладнання, їх коригування та фактичне досягнення оптимальних режимів з інструментальним підтвердженням досягнутих показників. Звіт про виконану роботу теж надається.
Використання європейського досвіду та стратегії досягнення енергетичної ефективності є важливим та корисним. Але не менш важливим є використання власного досвіду, напрацювань та досягнень. Не треба все починати з чистого листа. Власним  досвідом проведення пусконалагоджувальних робіт та періодичного налагоджування необхідно скористатись. З цього приводу доречно згадати рядки з вірша  Т.Г. Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам …»:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає…..


В Статті 3 законопроекту, що іменується «Основні засади державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель» у пункті 1, підпункті 5) між іншим вказано: «забезпечення термомодернізації будівель з одночасною модернізацією енергогенеруючих систем та систем теплових мереж». Це єдине згадування  генерації та теплових мереж в законопроекті. Відсутня будь-яка інформація про напрямки модернізації комунального теплопостачання та можливі шляхи вирішення. Але не секрет, що питання термомодернізації будівель та модернізації систем комунального центрального теплопостачання – питання, що тісно пов’язані між собою. Проблеми необхідно вирішувати лише комплексно. Українське комунальне теплопостачання потребує нової концепції розвитку. То ж наші проблеми дещо відрізняються від європейських і це необхідно враховувати,  як в тактичному, так і в стратегічному напрямках. Свою думку щодо проблем комунального теплопостачання та можливих шляхів вирішення ми вже подавали на сайті нашого підприємства:  http://tecom.com.ua/pro-komunalne-teplopostachannya-opalennya-zhitlovih-budinkiv-ta-energoefektivnist.html
Докорінна модернізація комунального теплопостачання – це проблема перспективна. Але починати її вирішення необхідно вже зараз, створивши концепцію такої довгострокової модернізації. Ця проблема має знайти своє відображення і в законопроекті, що розглядається.
Необхідно створити систему, для якої було б актуальним визначення 27-ї директиви: «Ефективне центральне теплопостачання  — це системи, що використовують не менше 50% відновлювальної енергії».


В законопроекті жодного слова про необхідність використання індивідуальних лічильників теплової енергії або розподілювачів спожитого тепла квартирами у багатоквартирних житлових будинках та про обладнання радіаторів квартир термостатичними клапанами. Без цього заходу про енергетичну ефективність житлових будівель говорити не зовсім доречно. Про цей захід Директива 2010/31/ЄС не згадує, зате ця вимога міститься в Директиві 2012/37/ЄС.
Такі приклади, що підтверджують низьку якість законопроекту та нелогічний шлях його підготовки, можна продовжувати досить довго. Але ніж перелічувати слабкі місця законопроекту, краще створити логічну стратегію та законодавчу базу, що починається  з базових понять. Про представлений законопроект говорити досить складно. Про нього не можна сказати, що він хороший. Але так само не можна сказати, що він поганий, бо він … ніякий! Цей закон, названий віце-прем’єром «базовим», в дійсності таким не являється та не може бути корисним для української економіки та українського суспільства.

С.Парасочка

Про концепцію фонду енергоефективності та відсутність стратегії енергоефективності.

Читав Концепцію та План створення «Фонду енергоефективності», запропонованого Міністарством регіонального розвитку , будіництва та житлово-комунального господарства Україн, що розглядалась на засіданні Національної ради реформ 7 червня 2016 р. Читав довго, наполегливо намагаючись вникнути і зрозуміти. Сподівався, що Концепція буде сприяти створенню чіткої та зрозумілої стратегії української політики енергоефективності. Мої сподівання не виправдалися.  Читання концепції нічого не прояснило, але добре заплутало. Фонд —  це дуже важливо, він повинен мати свої дуже важливі функції та займати своє конкретне місце місце в чіткій системі енергетичного управління процесами енергетичної ефективності. Системи  я не побачив.  Натомість в моїй голові все переплуталось, лишезгадується український крилатий вислів: «сім мішків гречаної вовни і всі неповні».
Вибачаюсь, я нікого не хочу образити – це лише мої власні відчуття. Можливо я щось не зрозумів. Тому спробую розібратись, починаючи з самого початку – з аналізу стану речей, пов’язаних з енергоефективностю української економіки, світової практики та можливих шляхів досягнення енергоефективності в Україні. Жодним чином не притендую на істину, просто викладу своє розуміння цих питань.
Україна є однією із найбільш енерговитратних країн світу. Надвисока енергоємність супроводжується значними об’ємами споживання органічного палива та значними фінансовими витратами на придбання цього палива. Останні місяці стали стресовими для населення України через неймовірно високе, неодноразове зростання тарифів та теплову енергію, газ, електроенергію…

1

Зростання тарифу на теплову енергію та необґрунтовано завищена оцінка нормативу теплової енергії, що споживається багатоквартирними будинками, поставили більшість населення країни на рівень зубожіння. В сімейних бюджетах не залишилось коштів на гідне харчування та лікування. Відсутність платіжної спроможності населення гальмує розвиток економіки держави.
Найбільші витрати мешканці житлових будинків несуть на потреби опалення. Позбавлені якісного теплового захисту будинки, відсутність об’єктивної інформації щодо фактичного споживання тепла (за умов відсутності обліку споживання теплової енергії), завищений тариф на теплову енергію та відсутність можливості впливати на ситуацію, що склалась,  роблять людей заручниками ситуації.
Надвисоке споживання енергії, крім негативного впливу на соціальну та економічну ситуацію, погіршує стан оточуючого середовища. Заклики до масового переходу з газового палива на тверде сприяють підвищенню згубної дії продуктів згорання палива на людей. Ідеологи заміщення газу біопаливом замовчують, що одночасно з відносною екологічною «чистотою» біопалива з точки зору потепління клімату, згубна дія продуктів згорання твердого біопалива на людей в декілька разів сильніша, ніж продуктів згорання газу.
Вкрай незадовільна соціальна ситуація, важкий економічний стан та екологічні негаразди,  що починають проявлятись в окремих населених пунктах, тісно пов’язані між собою та мають взаємний вплив. Спільним для незадовільного стану цих показників є надвисоке споживання енергоносіїв економікою. Інтегральним показником, що одночасно характеризує і економіку, і соціальну сферу, і екологію є енергоефективність. Чим вища енергоємність економіки, чим більше ми витрачаємо енергоносіїв, тим вища роль належить саме цьому показнику. Не буде перебільшенням, якщо сказати, що від стану енергетичної ефективності залежить незалежність держави.
Енергоефективність необхідно розглядати, як показник, що характеризує еколого-соціально-економічну систему, щодо можливості отримання максимально-корисного результату в соціальній та економічній сферах та мінімально-шкідливого екологічного ефекту за умов обмеження практично всіх ресурсів. Якщо енергоємність – це показник, що характеризує витрати енергоносіїв та одиницю валового національного продукту, то енергоефективність у спрощеному розумінні можна вважати поняттям зворотнім до енергоємності. За визначенням Директиви 2012/27/ЄС енергоефективність – це співвідношення між енергією на виході та енергією на вході. Іншими словами енергоефективнність – це частка енергії, що використана корисно до всієї затраченої енергії. Ще одним варіантом визначення енергоефективності може бути таке визначення: енергоефективність – це необхідний рівень витрат енергетичних ресурсів для досягнення певного рівня задоволення потреб (економічних, соціальних, екологічних). Саме енергоефективність є важливим комплексним показником, від якого в Україні найбільше залежить добробут людей, соціальна атмосфера в суспільстві, екологічна та енергетична безпека, енергетична та політична незалежність. Тому всі питання, щодо підвищення енергоефективності необхідно вирішувати системно та комплексно. Кавалерійські наскоки та ефектні безсистемні дії можуть мати лише популістський ефект. Проблеми енергоефективності мають вирішуватись на основі зваженої обґрунтованої стратегії.

Україна почала процес імплементації європейської законодавчої бази в питаннях енергоефективності. Все частіше вживається європейський термін сталий розвиток. Концепція сталого розвитку (англ. Sustainable devopment) являє собою стратегію, без підпорядкованості якій неможливо вирішувати питання зростання енергоефективності.
В ЄС стратегією енергоефективності є теорія сталого розвиту. В США ідентична ідеологія частіше іменується: «зелене будівництво», «зелені стандарти» або «зелені будівлі». Але  це одна і та сама ідеологія. Це та ідеологія, яка конче необхідна Україні.
В історії формування концепції сталого розвитку можна знайти таке визначення: сталий розвиток – це процес технологічного прогресу та соціальної організації, який задовольняє потреби суспільства (особливо його бідної частини), не  завдаючи при цьому шкоди довкіллю настільки, щоб наступні покоління змогли задовольнити свої власні потреби. Сталий розвиток передбачає соціальну рівність між поколіннями та всередені кожного покоління. Іншим базовим принципом є викорінення бідності. Сталий розвиток – це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід.
Український переклад англійської назви теорії не досить вдалий. Дійсно термін сталий розвиток сприймається, як постійний розвиток, постійне зростання. Більш точно суть теорії передали б слова: «життєздатний розвиток», «збалансований розвиток», «керований розвиток» …
Ідеологія сталого розвитку прийнята як стратегія розвитку в багатьох країнах світу. Вона вважається найперспективнішою ідеологією 21 століття. Розробляючи стратегію розвитку України, що має базуватись на неухильному підвищенні енергоефективності, необхідно зрозуміти та прийняти європейську ідеологію сталого розвитку та американську ідеологію зеленого будівництва, після чого, відмовившись від тупого копіювання, адаптувати ці конструктивні та перспективні стратегії до умов українського суспільства.

Іншим важливим моментом є ідеологія третьої промислової революції. ЮНІДО – відомство ООН по справам промислового розвитку вже прийняло модель третьої промислової революції. В 2007 році її прийняв Європейський парламент. Меркель – ініціатор прийняття цієї програми в Германії. Третя промислова революція вже відбувається, хоч і рухається дуже повільно.
Інтернет – новий засіб комунікації – охоплює більшість людства, створюючи нові потужності, що ґрунтуються на інтегрованих можливостях міліонів учасників. Ця логіка вже почала опановувати і енергетику. В перспективі відмова від великих постачальників енергії, що ґрунтується на газі, нафті, вугіллі.
Третя промислова революція – це безліч малих джерел енергії від вітру, сонця, води, землі, біомаси. Використовуючи теплові насоси, геліосистеми, вітроенергетичні установки кожна країна  має стати самодостатньою.
Європейський Союз в 2020 році повинен отримувати 20% енергії від відновлювальних джерел, знизивши загальне споживання енергії на 20%. Там вже інвестують споживачів енергії для впровадження малої відновлювальної енергетики. Ця ідеологія закріплена Директивами ЄС. Фонд енергоефективності, як це і передбачає Директива 2012/27/ЄС, має бути Національним і просто зобов’язаний приділити увагу цим питання.
На жаль ці важливі ідеологічні питання концепція Фонду ніяким чином не відображає.
Методологічна модель сталого розвитку має такий вигляд:
2

Проведемо короткий аналіз існуючого стану енергоефективності в Україні та оцінку задекларованої реформи економіки держави та важливої її складової – ефективності споживання енергії через призьму теорії сталого розвитку.
Україна не має достатньої кількості власних енергетичних ресурсів та достатньо фінансових ресурсів для їх закупки. Споживання енергії для потреб теплопостачання щонайменше в 2 – 2,5 рази вище споживання енергії, якого можливо досягти в разі доведення теплового захисту будівель до вимог діючих в Україні норм та проведення модернізації систем теплопостачання. Потенціал енергозбереження України можна значно збільшити шляхом впровадження відновлювальних джерел енергії.
Надзвичайно висока енергоємність української економіки вимагає споживання великої кількості паливно-енергетичних ресурсів, значно більшої кількості, ніж може забезпечити власний видобуток. Значну кількість паливно-енергетичних ресурсів Україна змушена закуповувати за кордоном. В результаті значна частина фінансових ресурсів держави витрачається на придбання газу. За таких умов погіршується економічний стан держави, падає добробут населення, погіршуються соціальні умови суспільства.
З точки зору теорії сталого розвитку можна зробити такі висновки. В Україні практично відсутні продуктивні дії, направлені на реальне підвищення енергоефективності, скорочення за рахунок цього споживання енергоносіїв  та підвищення рівня життя населення.  Керований розвиток відсутній, якщо взагалі має місце будь-який розвиток. Всі основні дії спрямовані на пошук ресурсів, що забезпечать оплату паливних ресурсів – це підвищення тарифів, відміна пільг, оподаткування пенсій та тому подібне. Внаслідок цього зросла соціальна напруженість.
Якщо в Україні розглядається лише можливість виживання будь-якою ціною, то адміністративне непрозоре підвищення тарифів та зубожіння населення можливо відповідає поставленій меті. Але якщо мова йде про розвиток та досягнення мети — будівництва збалансованго цивілізованого європейського суспільства, то без ідеології сталого розвитку  обійтись неможливо.
Концепція сталого розвитку, позиціонуючи енергоефективність, як інтегральний показник, визначає фактор стимулювання, як обов’язкову умову розвитку енергоефективності регіонів. При цьому стимули розглядаються, як у матеріальній формі (безпосередній фінансовий вплив), так і у нематеріальній формі (стимулювання через дозволи і угоди).
Якщо термін повернення інвестицій у термомодернізацію будівлі або у відновлювальні джерела енергії становитиме 12-15 років, то інвестора найти дуже складно. Але якщо за рахунок державних стимулюючих субсидій та додаткових стимулів (наприклад …..)  інвестор зможе повернути свої кошти та отримати прибуток на тих же об’єктах за 5-7 років, то це буде добрим фактором створення сприятливого інвестиційного клімату.

Прикладом позитивного досвіду є досвід США, де стратегія енергоефепктивності тримається на трех стовпах: на правовій основі та нормативні базі; на нових прогресивних технологіях; на стимулюванні ринку енергетичного сервісу. Американці переконані, що досягти успіху в політиці енергоефективності можливо лише за умов одночасної дії усіх 3-х факторів, де стимулювання є одним із найголовніших (http://tecom.com.ua/programma-sabit-energoeffektivnost-obraz-zhizni-razvityh-stran.html ).

Перехід на відновлювальні джерела енергії та проведення комплексної термомодернізації будівель абсолютно необхідний через вичерпність паливно-енергетичних ресурсів. З іншого боку, перехід до «зеленої» економіки обґрунтований вимогами до зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Через високу вартість впровадження цих заходів та відсутність достатньої мотивації їх реалізація відкладається на невизначений час. Лише дієва система стимулів може забезпечити реалізацію цього процесу. В багатьох країнах світу розуміння цієї обставини прийшло досить давно. Черга за Україною.
Розглянемо, які фактори в якості стимулюючих можуть стати каталізаторами та прискорювачами революції енергоефективності. По-перше, сам перехід до іноваційної сталої політики розвитку є найголовнішим ключовим стимулом розвитку громади. Формування програм стимулювання процесів підвищення енергоефективності є не менш важливим, ніж розробка самих програм енергоефективності. Підготовка програм стимулювання – це процес непростий та потребує індивідуально підходу до кожного регіону. Дієвість цих програм значною мірою залежить від державної законодавчої бази. Для того, щоб прояснити аспекти механізму сталого розвитку необхідно розглянути систему інструментів стимулювання та визначити джерела залучення коштів для проведення ефективної політики стимулювання сталого розвитку.
Розвиток суспільства за принципами сталого розвитку неможливий без стимулювання. На жаль, в Україні не існує збалансованого механізму  стимулювання сталого розвитку вцілому та регіонів з окрема (не відображено ці питання і в Концепції фонду).
Досвід розвинених країн показує, що стимулювання є найголовнішим фактором досягнення енергоефективності. Тому цьому питанню необхідно приділяти найбільше уваги. Стимулювання – це не лише «теплій кредит» — це ціла система добре збалансованих заходів.

До найбільш важливих напрямків стимулювання сталого розвитку енергоефективності можна віднести такі:

Забезпечення умов для реалізації іновацій.
Інновації – це нововведення в галузі техніки і технології, засновані на досягненнях науки і техніки та передового досвіду. Інновації в галузі енергоефективності – це нововведення, які призводять до покращення кількісних та якісних показників, тобто є фактором та показником підвищення енергоефективності. Наприклад, для систем теплопостачання  факторами іновацій, в першу чергу, необхідно вважати: автоматизацію, застосування ефективних засобів теплового захисту, впровадження відновлювальних джерел енергії.
Існуюча практика свідчить про недостатню інноваційну активність при проведенні реконструкції систем теплопостачання та теплоспоживання. Велика кількість споживачів тепла не мають засобів обліку, відсутні засоби автоматизації, що забезпечують оптимальні гідравлічні режими та режими відпуску та споживання тепла. Недостатня оснащеність забезпечення безпеки експлуатації обладнання. Навіть за наявності достатньо жорсткої нормативної бази, що стимулює інноваційні процеси, досить часто продовжують здаватися в експлуатацію об’єкти, що не повною мірою відповідають вимогам сучасних нормативів.  При цьому зростанню інвестицій не завжди відповідає зростання інновацій. (критерій тендеру – найнижча ціна)
Стимулювання інновацій може здійснюватись та такими основними напрямками:
— запровадження практики конкурсного відбору проектів для інвестування з використанням в якості критеріїв факторів інновації проектів;
— посилення вимог до відповідності проектів діючій нормативні базі;
— введення системи рейтингів (сертифікації) та заохочення об’єктів, що є споживачами енергетичних ресурсів;
— введення в систему державних закупівель в якості критеріїв оцінки показників інновації об’єктів;
— створення в громаді загальної атмосфери націленості на іновації;

Забезпечення конкурентних умов.  Розвиток цивілізованого ринку енергетичного сервісу
Енергетичний сервіс – це вид виробничо-економічної діяльності кінцевим продуктом якої, є економія енергетичних ресурсів. Енергетичний сервіс створює новий вид товару — економію енергетичних ресурсів, яка отримується за рахунок підвищення ефективності їх використання. Признання економії енергоносіїв товаром на законодавчому та нормативному рівнях забезпечить створення і розвиток ринку енергетичного сервісу в Україні. Ринкові відносини передбачають існування та функціонування багатьох ринків. Серед цих ринків своє місце займають і ринки праці та інвестицій.
Створення економії за рахунок підвищення енергоефективності – це дуже складний процес, що потребує злагодженої роботи висококваліфікованих фахівців, що працюють в суміжних напрямках: енергоаудит, проектування, монтаж, налагодження, сервісне обслуговування, економічний супровід. Несення відповідальності за кінцевий результат та впровадження всього комплексу енергосервісних робіт під силу лише добре організованим колективам висококваліфікованих фахівців, об’єднаних спільними ідеями – енергосервісним компаніям.
За існуючого стану більшість робіт по створенню та модернізації систем, пов’язаних із споживанням  енергоносіїв у житловому та комерційному секторі України, виконуються за правилами тіньового ринку. Найчастише виконавцями цих робіт  є «фахівці», які секрети енергетичного сервісу вивчають лише з використанням інтернет.
При відборі виконавців для енергосервісних робіт, навіть для бюджетної сфери, досить часто критерієм відбору являється не професіоналізм, а інші якості. Значну шкоду розвитку ринку енергетичного сервісу несуть монопольні структури.
Розвиток ринку енергетичного сервісу та, в першу чергу, діяльність енергосервісних компаній потребують стимулювання.
Доцільно розглядати такі напрямки стимулювання:
— виконавці енергосервісних робіт мають бути сертифіковані;
— частину кінцевої оплати за виконані енергосервісні роботи виконавці мають отримувати після підтвердження досягнення задекларованого результату;
— предметом державних закупівель має бути не «надання послуг» та «виконання робіт», а забезпечення отримання економії;
— запровадження податкових кредитів для енергосервісних робіт, що виконуються сертифікованими енергосервісними компаніями.

Податкове стимулювання.
Податкове стимулювання заходів, що підвищують енергоефективність, являє собою податковий кредит. Суть податкового кредиту полягає в тому, що він дає змогу компаніям зменшувати нарахований податок на деяку величину, що залежить від понесених витрат. Податкові відрахування являють собою суму, що відраховується з оподаткованого доходу, що встановлюється в %  від об’єму витрат від впровадження проекту.
Механізм податкового кредитування для енергосервісних компаній може стати суттєвим фактором боротьби з тіньовим ринком робіт, пов’язаних з енергетичним сервісом, зокрема в житловому секторі.
В той же час механізм застосування податкового стимулювання потребує детального аналізу можливих наслідків. Податкові пільги мають змінювати поведінку людей. Отримана пільга, як стимул спонукає людей на певні дії. При постійному отриманні цього стимулу закріплюється певний шаблон дій, що позитивно впливає на процес. Але це можливо коли має місце постійний і значний об’єм цих робіт. При епізодичному виконанні незначних по об’єму енергосервісних робіт застосування податкового стимулу не стимулює зміни у поведінці людей, які можуть дати суттєвий ефект.
Негативним моментом запровадження податкових пільг для робіт, що проводяться епізодично, є корупція. З цим фактом важко не погодитись. На жаль, до цього часу виконання енергосервісних робіт в Україні є епізодичними фактами.
Основним фактором, що підтримує ідею податкових пільг для енергосервісних компаній є наявність потужного тіньового ринку (переважно для житлового сектору), що пропонує замовнику знижений рівень цін та не достатньо високу якість робіт. Практика цивілізованого ведення енергосервісних робіт та стимулювання розвитку енергосервісних компаній в Україні відсутня.
Враховуючи високу актуальність впровадження заходів з енергоефективності, зокрема в житловому секторі, з метою ліквідації тіньового ринку та стимулювання розвитку енергосервісних компаній необхідно впроваджувати податкове стимулювання впровадження проектів енергоефективності. Цей захід має стати однією із складових частин цілої системи дій по створенню та розвитку ринку енергетичного сервісу в Україні.

Забезпечення умов для кредитування.
За сучасного стану економіки України витрати на енергію досить часто сягають рівня доходів. Це говорить про значні фінансові вигоди, які можливо отримати від зниження витрат енергії за рахунок підвищення енергоефективності. Інвестувати заходи, що забезпечують підвищення енергоефективності можливо за рахунок кредитів. Кредити можна отримати в комерційних банках. Можливість залучення кредитів залежить від процентних ставок кредитів. Високі процентні ставки кредитів значно погіршують економічні показники проектів енергоефективності.
Процентні ставки кредитів комерційних банків залежить від облікової ставки Національного банку. Облікова ставка Нацбанку – це процентна ставка, під яку Нацбанк видає кредити комерційним банкам. Зростає облікова ставка – зростають і проценти по кредитам.
Облікова ставка залежить від процесів, що відбуваються в економіці, політиці, бюджетній сфері та на грошово-кредитному ринку. Незадовільна політична та економічна ситуація збільшують ризики неповернення кредитів, що призводить до зростання облікової ставки.
Облікова ставка НБУ в десятки разів перевищує облікові ставки (ставки рефінансування) банків розвинених країн.
За діючої облікової ставки кредити комерційних банків неможливо розглядати, як інвестиції для реалізації процесів енергоефективності. Виникає зачароване коло: значною мірою саме низький рівень енергоефективності є причиною високих процентних ставок кредитів, без яких вирішення питань підвищення енергоефективності практично неможливе.
Реальним та в той же час непростим шляхом залучення кредитів у процеси енергоефективності є:
— компенсація процентів по кредитам за рахунок місцевих бюджетів;
— використання цільових кредитів міжнародних фінансових структур.

Забезпечення  умов  для інвестування.
Інвестиції в енергоефективність – це видатки на створення, розширення, реконструкцію об’єктів генерації, транспортування, розподілу та споживання енергії.
Створення сприятливого інвестиційного клімату є однією з найважливіших умов залучення інвестицій. Інвестиції відіграють центральну роль  в розвитку процесів підвищення енергоефективності. Від ефективності інвестиційної політики залежить стан енергоефективності, який в свою чергу суттєво впливає на стан економіки та соціальної сфери.
Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату є питанням стратегічної важливості.
Інвестиційний клімат – це узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних, організаційних , правових, політичних передумов, що зумовлює привабливість і доцільність інвестування. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу і капіталу.
Основні фактори, що формують інвестиційний клімат в галузі енергоефективності:
— Організаційно-правовий фактор: адекватна законодавча база; рівень управління інвестиційною діяльністю.
— Політичний фактор: стабільність політичної ситуації; рівень довіри суспільства до влади.
— Економічний фактор: стан економіки країни; рівень тіньової економіки.
— Характеристика потенціалу країни: трудові ресурси; науковотехнічні ресурси.
— Фінансовий фактор: дохідність бюджету; розмір відсоткових ставок по кредитам; платоспроможність населення та сума вкладів на рахунках населення.
— Міжнародні відносини: міжнародний рейтинг держави; співпраця з міжнародними організаціями.
— Розвиток ринкової економіки: нявність вільної конкуренції; рівень інфляції.

Інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання власних, позичкових коштів в об’єкт інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів і покупців.
Інвесторами можуть бути:
— органи уповноважені управляти державними і муніципальним  майном (бюджетні кошти);
— організації і підприємства, підприємницькі об’єднання, громадські організації, інші юридичні особи усіх форм власності;
— міжнародні організації, іноземні юридичні особи;
— фізичні особи – громадяни України та іноземні громадяни;
— фінансові структури, банки та фонди (в т.ч. Національний Фонд енергоефективності).

Аналіз факторів, що формують інвестиційний клімат в Україні, показує, що інвестиційний клімат можна характеризувати, як несприятливий. Ця обставина суттєво ускладнює впровадження енергозберігаючих заходів. Тому питання інвестиційного клімату на даному етапі є найважливішим.
Які стимулюючі фактори необхідно вважати першочерговими для здійснення інвестицій в енергетичну ефективність.Найбільш важливими і ефективними заходами, що забезпечують найбільше скорочення споживання енергоносіїв, на сучасному етапі є термомодернізація житлових будинків (утеплення огороджувальних конструкцій та модернізація систем енергоспоживання) та впровадження відновлювальних ждерел енергії. Важливим напрямком підвищення енергоефективності є бюджетна сфера (в першу чергу школи, дитсадки та лікувальні заклади)
Для забезпечення  сприятливих умов для впровадження заходів з енергоефективності на об’єктах регіональних громад з урахуванням сподівань на децентралізацію влади доцільно розглядати застосування таких стимулюючих факторів:
Термомодернізація житлових будинків:
   — Державна фінансова підтримка на рівні не нижче 30-40% від об’єму інвестицій (без цього фактора неможливо створити необхідний інвестиційний клімат для залучення мешканців в якості інвесторів);
— Впровадження політики, що стимулює самоорганізацію мешканців будинків;
— Забезпечення прийнятних умов для кредитування  (зниження відсоткових ставок по кредитам або компенсації відсотків державою);
— Податкове кредитування для підрядних енергосервісних компаній.

Термомодернізація об’єктів бюджетної сфери та впровадження відновлювальних джерел енергії:
     — Державна фінансова підтримка, що забезпечує необхідну для потенційних інвесторів інвестиційну привабливість;
— Податкове кредитування для сертифікованих підприємств;

Зараз актуальною темою є залучення інвестицій у проекти, що мають реалізовуватись на умовах енергосервісних контрактів. Сучасний стан економіки, однією з характеристик якої є облікова ставка Національного банку, знаходиться  в такому стані, що реальні терміни повернення інвестицій є абсолютно недосяжними. (В період січень-червень 2016 року облікова ставка становила 18-22%). Так, проект, що може бути реалізований при обліковій ставці 6% з терміном повернення інвестицій 5 років, при діючій обліковій ставці буде мати дисконтний строк окупності близько 20 років. За таких умов інвестори не прийдуть.
Для створення сприятливих інвестиційних умов держава має взяти на себе частину витрат з метою покращення економічних показників для інвесторів. Це і має бути одна із найголовніших функцій Фонду.
Об’єм державної фінансової допомоги має визначатись на основі техніко-економічних обгрунтувань та забезпечувати прийнятний термін повернення інвестицій.

Забезпечення  захисту  вітчизняного виробника. Розвиток  напрямків  діяльності,  пов’язаної  із  підвищенням енергоефективності економіки  та  створення додаткових робочих місць.
Лише один приклад. Держава має велетенський потенційний ринок термомодернізації будівель. Ємність цього ринку дозволяє створити власну потужну виробничу базу. Не треба віддавати цей ринок європейстким виробникам.
Програма ЄБРР IQenergy, що має наміри сприяти удосконаленням у сфері енергоефекетивності в житловому секторі України, передбачає надання кредитів за умов використання матеріалів та обладнання європейських виробників. У каталогу рекомендованих постачальників теплоізоляційних матеріалів жодного українського виробника. Європейці надають гранти для стимулювання українців інвестувати у розвиток європейських виробників. Але на жаль маємо повну відсутність стимулів для розвитку українських виробників та створення додаткових робочих місць.
В Україні мають діяти фінансові та регуляторні стимули для розвитку власних виробників та створення додаткових робочих місць. Це має стосуватись і виробників матеріалів та обладнання і енергосервісних компаній.
Приведений приклад, що стосується утеплення огороджувальних конструкцій, ілюструє великі потенційні можливості досягати енергоефективності одночасно розвиваючи власного виробника.
Підвищення енергоефективності в Україні за рахунок розвитку Європи залишає пересічним українцям лише ганебні субсидії.

Можливість отримання доходу  від  продажу  квот на викиди парникових газів.
Інтенсивна діяльність людей та надмірне споживання природних ресурсів негативно впливає на стан кліматичної системи нашої планети через зростання концентрації парникових газів, що затримують інфрачервоне випромінення Землі. До парникових газів належать: вуглекислий газ – СО2; метан – СН4; окисли азоту – NOх та інші. Названі гази містяться у викидах паливовикористовуючого обладнання.
Наслідками зміни клімату є:  підвищення температури на поверхні землі; підвищення рівня світового океану; збільшення частоти і сили екстремальних природних явищ (землетруси, урагани, цунамі та інші).
Проблема зміни клімату уже давно турбує світову спільноту. Існує ряд міжнародних конвенцій, підписаних більшістю країн світу, в яких запропоновані кількісні зобов’язання по обмеженню викидів парникових газів.
Промислово розвинені країни здебільшого перевищують встановлений для них рівень викидів парникових газів, а країни з перехідними економіками та країни, що активно підвищують енергоефективність мають викиди нижче встановлених. Така нерівність квот є передумовою ринкового підходу до виконання країнами своїх зобов’язань по скороченню викидів парникових газів. Наприклад є такий варіант спільного вирішення проблем, пов’язаних із скороченням викидів парникових газів. Якщо в одній із країн реалізуються проекти енергоефективності, що забезпечують скорочення викидів парникових газів, то існує можливість передати право на це скорочення іншій країні, яка має надлишок викидів СО2. Ця країна, отримуючи право на додаткові викиди, стає інвестором, що приймає участь у фінансуванні проекту енергоефективності.
Якщо врахувати, що Україна має енергоємність, що в 2,5 рази перевищує середньоєвропейський рівень, то можна стверджувати, що Україна має значний інвестиційний потенціал.
Отримання екологічних міжнародних інвестицій для реалізації проектів енергоефективності – це досить складний процес, що триває значний період та залежить від стану міжнародних домовленостей. Для отримання інвестицій в обмін на скорочення викидів необхідно виконати значний об’єм робіт, пов’язаних з підготовкою, обробкою та погодженням великої кількості документів. Цей проект потребує наявності фахівців високої кваліфікації.
Шлях отримання екологічних інвестицій досить тривалий і складний. Але ринок екологічних інвестицій значний, а тому має розглядатись як потенційно перспективний.

Введення   системи   сетрифікації будівель та системи їх рейтингів.
Для України, як і для інших країх світу, найбільш енерговитратними є будівлі. Зменшення експлуатаційних витрат енергії є досить дорогим процесом. Термін повернення інвестицій у створення будівель з мінімальним споживанням енергії буже тривалий. В умовах нестійкої економіки зробити так звані «зелені будівлі» інвестиційно привабливими неможливо. Навіть для економічно розвинених країн процес впровадження «зелених будівель» є досить складним. При будівництві або реконструкції будівель завжди  перед інвесторами стоять задачі:
— як знизити вартість будівель;
— як досягти мінімальних витрат  при експлуатації;
— як підвищити капіталізацію проекта (збільшити ринкову вартість будівлі.

Для комплексного вирішення цих задач необхідно мати систему критеріїв та механізм досягнення найвищих значень цих критеріїв. В розвинених країнах світу такий комплексний підхід до вирішення цих задач забезпечують системи рейтингів будівель, яких достатньо багато діє в цих країнах. Ці рейтинги ставлять за мету досягнення будівлями відповідності вимогам так званих «зелених стандартів» щодо рівня комфортності,  енергоефективності та економічності будівель.
Такий «зелений стандарт» та відповідна система рейтингів вперше з’явились в Англії. Практика «зелених стандартів» широко поширена в світі та є потужним стимулом для досягнення найвищих показників, що характеризують будівлі, серед яких найголовнішими є комфортність, енергоефективність та ринкова вартість. В останні роки ЄС проявляє високу активність до «зелених будівель». В США діє розроблений Радою США по зеленим будівлям рейтинг LEED (The Leadership in Energy and Environmentac Desing – лідерство в енергетиці та екологічному дизайні).
(Про знайомство з системою LEED в США на посиланні:
http://tecom.com.ua/leed-sistema-rejtinga-zelenyh-zdanij-v-ssha-programma-sabit.html )
Переможці рейтингу отримують сертифікати, які суттєво підвищують статус будівель та їх ринкову вартість. Крім того власники цих будівель отримують значні фінансові компенсації. В розвинених країнах світу системи рейтингів будівель активно стимулюються державою. Така сертифікація найбільш досконалих енергоефективних будівель є потужним стимулом керованого розвитку у відповідності до теорії сталого розвитку та  не має нічого спільного із сертифікацією будівель, що планується  в Україні. Краще на 1% будівель на видних місцях встановити відзнаки про високу якість сертифікованих будівель, ніж на 99% будівель повісити підтвердження повної відсутності ознак енергоефективності.
Тема рейтингів енергоефективних будівель могла б стати одним із напрямків діяльності Фонду, що мало би позитивний вплив на розвиток процесів енергоефективності.

Перелік можливих напрямків стимулювання не вичерпується приведеними вище. Кожний регіон може мати особливості щодо можливих напрямків ститмулювання. Головним має бути розуміння ролі стимулювання енергоефективності. Лише пряме фінансове стимулювання якогось конкретного заходу з енергоефіективності в якомусь перифирійному селищі,  рішення про впровадження  якого прийнято безпосередньо в столиці, справу не вирішить. Необхідно стимулювати суспільство, необхідно стимулювати розвиток саморегульованого ринку енергетичного сервісу. Держава має створити правила гри, які запустять механізм енергетичного сервісу. Поки такі правила відсутні.

Розглянемо потенційні напрямки та зони впровадження енергоефективності в теплопостачанні.
Споживачами теплової енергії в Україні є житловий сектор (багатоквартирні та індивідуальні будинки), громадські будівлі, комерційний сектор  та промисловість. Потенціал енергозбереження цих об’єктів дуже великий до — 50-70%. Але так само великий потенціал енергозбереження мають комунальні системи центрального теплопостачання.
З матеріалом, що стосується проблем центрального комунального теплопостачання можна ознайомитись на сайті компанії «НВЦ Теплокомплект»:  http://tecom.com.ua/pro-komunalne-teplopostachannya-opalennya-zhitlovih-budinkiv-ta-energoefektivnist.html

3

Фактором, без якого неможлива ефективна модернізація систем генерації, транспортування та розподілу тепла, а також систем споживання тепла, крім системи стимулювання,  має бути система управління – система енергетичного менеджменту.

4

Для здійснення енергетичного менеджменту на рівні регіонів та муніципалітетів мають бути створені спеціальні управліньські структури нового типу (умовно – енергетичні агенства)

5

Функції енергоменеджменту на рівні підприємств та установ, а також будівель мають здійснювати спеціально підготовлені фахівці зі складу підприємств та установ спільно з енергосервісними компаніями

6

Розвиток ринку енергетичного сервісу – це один із найголовніших факторів досягнення енергоефективності. Енергосервіс разом із добре організованою системою стимулів має створити ланцюгову реакцію ініціювання та реалізації заходів з енергоефективності. Ініціативи мають генеруватись не зверху, а безпосередньо у кінцевих споживачів енергії. Яскравим прикладом цій тезі є приклад США.

7

Ринок енергетичного сервісу разом із дієвою багаторівневою системою енергетичного менеджменту та системою регуляторних та фінансових стимулів – це схема успіху на шляху досягнення енергетичної ефективності. В такій системі надзвичайно високою має бути роль Національного Фонду енергетичної ефективності.
Своє бачення функціонування системи, що має забезпечувати постійний процес підвищення енергетичної ефективноситі, я розглядаю лише для того, щоб зрозуміти яка роль може відводитись задекларованому Фонду. На жаль, я не побачив ні ролі Фонду в системі, ні самої системи.

Створення Фонду енергоефективності є одним із положень Директиви 2012/27/ЄС. А Україна, згідно Угоди про Асоціацію, має імплементувати Директиву в українську законодавчу базу. Директива передбачає створення Національного фонду  енергоефективності, мета якого – підтримка національних ініціатив у сфері енергоефективності (ст. 20 п.4). Національний фонд енергоефективності  розглядається Директивою, як інструмент фінансування заходів із покращення енергоефективності для отримання максимальної користі від численних потоків фінансування (ст. 20 п.1). Тобто Фонд має виконувати функції, які стосуються усіх напрямків покращення енергоефективності України. Запропоноване Директивою №27 призначення Фонду цілком логічне – скоординувати численні можливі потоки фінансування з метою отримання максимально можливого ефекту. При цьому передбачається, що в державі діє відповідна стратегія енергоефективності та на всіх рівнях (від високих державних структур – до кінцевого споживача енергії) функціонує система енергетичного менеджменту.
Фонд має виконувати функції, які стосуються усіх напрямків покращення енергоефективності в Україні. В дійсності, навіть після поверхового ознайомлення з концепцією Фонду, стає зрозуміло, що Фонд ніяким чином не відповідає вимогам Директиви. Функції, що покладаються на Фонд, не дають змоги притендувати Фонду на роль національного. Останнє ускладнюється тим фактом, що в Україні відсутня стратегія енергоефективності. Тому Фонд не має змоги зайняти своє місце в чіткій системі дій через її відсутність. А спроби взяти на себе всі необхідні функції виглядають непереконливо.
У відповідності до проекту Статуту Фонду він розгдядається, як спеціалізована фінансова установа.
Незважаючи на чітке визначення Фонду, як фінансової установи, концепція Фонду та проект Статуту Фонду надають Фонду безліч технічних та організаційних функцій, які не мають жодного відношення до фінансових послуг:

  • «…Фонд повинен зосередити свою діяльність на заходах, які забезпечили б інструменти для вимірювання споживання тепла та регулювання його подачі»;
  • «Фонд повинен надавати експертні знання та консультації щодо типових проектів для будинків, надавати технічні рекомендації … тренінги для будівельних компаній та енергоаудиторів»;
  • «Фонд повинен пояснювати українським домогосподарствам «… переваги від заходів з підвищення енергоефективноситі, причини підвищення тарифів»;
  • На Фонд покладається «виконання статей 7 та 20 Директиви 2012/27/ЄС — це великий перелік функцій, які не стосуються фінансових послуг.
    Складається дивне враження. З одного боку Фонд забирає на себе функції, які не мають до нього ніякого відношення. Фонд притендує на виключну керівну та спрямовуючу роль у процесах енергоефективності. З іншого боку Фонд бере на себе лише невелику частину технічних і організаційних функцій та об’єктів спрямування своєї діяльності.  До того ж невідомий повний перелік фінансових функцій, які бере на себе Фонд.
    Фонд виходить за рамки свого прямого призначення, як фінансової установи, декларує розширене коло задач, створюючи ілюзію, що в Україні діє «струнка» та комплексна система по забезпеченню енергоефективності. Але це ілюзія, і шкідлива ілюзія. Роль Фонду має бути окреслена більш конструктивно, фонд не має претендувати на виконання всього комплексу функцій по забезпеченню енергоефективності усіх напрямків споживання енергії. Фонд має визначитись із тим місцем, яке він повинен займати в загальній сиситемі забезпечення енергоефективності, яка має бути створена в Україні
    Загальна концепція функціонування системи, що забезпечує високу енергоефективність української економіки та місце Фонду в цій системі, на мій погдяд, має мати приблизно такий вигляд:8Впровадження Фонду в тому вигляді, як задекларовано, на мою думку, стане не прогресивним, а деструктивним явищем, що загальмує процеси створення енергоефективної економіки.
    Концепція Фонду недостатньо чітка та не достатньо виважена. Не виключено, що на суд громадськості представлена лише частина задумів. Але виникає безліч питань.
    Сферою діяльності Фонду визначені лише багатоповерхові будинки та домогосподарства. Не розглядається  надзвичайно важлива і непроста складова – комунальне теплопостачання, що в дійсності є проблемнішою, ніж термомодернізація житла. Жодного слова про бюджетні, комерційні та промислові об’єкти. Створюється враження, що замахнувшись на роль лідера і координатора Фонд лише доповнює чи замінює неадикватні «теплі кредити»


    До ключових функцій Фонду, серед інших непритаманних фінансовій структурі функцій, включена така фажлива функція, як «контакти рекомендованих інженерів, енергоаудиторів». Енергетичний аудит є ключовою функцією енергосервісних компаній. За визначенням Директиви 2012/27/ЄС «енергетичний аудит – це систематична процедура, що проводиться з метою отримання належного розуміння стану … оцінки можливостей енергозбереження».
    Енергоаудит – це не фукція фінансової установи (хоча фахівці з верифікації, що тонко розуміють процеси, там мають бути), а ключова функція енергетичного сервісу, який згідно термінології ЄС іменується енергетичними послугами. Згідно Директиви 2012/27/ЄС «енергетична послуга – це матеріальна вигода, послуга або товар, що походять із комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом …, що надається на підставі договору та за звичайних умов має підтвердити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені». Коротко кажучи: енергетична послуга (енергосервіс) – це комбінація енергії з енергоефективною технологією з метою покращення енергоефективності. Як бачимо Директива мудро розставляє все на свої місця – без енергетичного аудиту, який має систематично оцінювати можливості енергозбереження, неможливо досягти певного рівня енергозбереження, чим і має займатись енергосервісна компанія. Тому зі сказаного вище зрозуміло, що енергетичний аудит має бути виключно у складі компаній, що виконують функції енергетичного сервісу.
    З концепції Фонду можна зробити висновок, що будь-які пересічні будівельні компанії можуть виконувати складні функції енергетичного сервісу завдяки «рекомендованим інженерам енергоаудиторам» від Фонду. Такий підхід має згубну дію на розвиток ринку енергоефективності. Необхідно розвивати енергетичний сервіс, де енергоаудит є лише однією з функцій. Такий підхід дуже важливий ще із точки  зору недопущення корупції.


    В концепції Фонду та при її обговореннях часто згадується енергоаудит та необхідність сертифікації енергоаудиторів. В той же час одним із центральних моментів  в  концепції  розглядаються «4 стандартизовані пакети проектів». При встановленні таких формалізованих «пакетів» енергоаудитори не потрібні взагалі, бо жоден із дійсно кваліфікованих енергоаудиторів не додумається до таких «пакетів». Чого варті такі пункти «пакетів», як «заміна всіх труб» або «заміна радіаторів». Навіщо їх огульно міняти ? Напевно, щоб швидше «освоювати» кошти, не інакше. Можливо і треба міняти труби та радіатори, але для цього спочатку треба встановити доцільність та порядок таких дій. Кожний об’єкт має свою специфіку та особливості фінансування.
    Далі мудрий «пакетний енергоаудит» дає припис спочатку встановити ІТП та балансувальні вентилі, а потім уже в наступному «пакеті» утеплити всі огороджувальні конструкції будівель, скорочуючи вдвічі споживання теплової енергії та замінити труби, на яких уже стоять нові балансувальні вентилі. Зменшення теплової потужності в 2 рази потребує коригування ІТП та заміну теплового лічильника.
    Для чого зі старту планувати бардак, ведучи розмови про визначну роль енергетичного аудиту ?


    «Пакети» 2 та 4 виглядають жалюгідними на фоні того, як проводиться досягнення енергоефективності індивідуальних житлових будинків в розвинених країнах, наприклад в США. Мені довелось вивчати цей досвід в різних регіонах Сполучених Штатів, там дійсно є чому повчитись  http://tecom.com.ua/energoaudit-zhilyh-domov-v-ssha-programma-sabit.html


    Серед інформації щодо цілей та функцій Фонду часто вживаються слова: «фінансовий продукт» та «фінансовий інструмент». Що мають являти собою ці «фінансові продукти» та «фінансові інструменти» невідомо. Але схоже на те, що основною функцією Фонду буде надання кредитів. Інформація щодо умов кредитування відсутня. Невідомо чим ці кредити будуть відрізнятися від існуючих. Зате в концепції Фонду досить велика частина матеріалів присвячена структурі установи, винагородам та заробітній платі менеджерів Фонду.
    Особисто я очікував дещо іншої інформації. Мені здавалось, що було б абсолютно логічним якби в концепції Фонду в якості основної була б закладена функція стимулювання усіх напрямків досягнення енергоефективності, включаючи розвиток енергетичного сервісу, захист вітчизняного виробника, створення робочих місць. Але головний акцент мав би бути зроблений на створенні привабливого інвестиційного клімату в Україні. Доречі в концепцію Фонду мали би бути закладені фукції, які б стали ін’єкцією для оживлення Закону про ЕСКО. Я маю на увазі фінансову участь Фонду у реалізації проектів за енергосервісними контрактами з метою створення привабливого інвестиційного клімату. Така участь у енергосервісних контрактах могла би сприяти залученню приватного капіталу бо сучасний стан економіки при обліковій ставці НБУ   16,5 % виключає можливість залучення приватного капіталу.


    Згадані вище «стандартизовані пакети проектів» дуже яскраво ілюструють підходи до такого важливого процесу, яким є досягнення енергоефективності. Приклад «пакетів» символізує безсистемний підхів до вирішення ключової проблеми українскої економіки. В Україні відсутнє  саме визначення енергоефективності, відсутня загальна стратегія дій, відсутнє розуміння важливості підпорядкованості стратегій сталого (керованого) розвитку, відсутнє відчуття напрямку майбутнього розвитку людства, що витікає із концепції третьої промислової революції. Останнє червоною ниткою проходить через Дмирективи ЄС, які ми намагаємось старанно імплементувати.


    Це далеко не всі питання, які чекають відповідей або конструктивних рішень. На жаль, знайомство з концепцією Фонду не додало оптимізму, швидше навпаки. Здається, що ми не лише не рухаємось в потрібному напрямку, а постійно кружляємо не розуміючи куди маємо рухатись. Концепція – це система погляді. В концепції фонду я не помітив конструктивної системи поглядів, яка б відповідала ситуації та потребам країни.

    С. Парасочка


Про облік енергії та енергоефективність.

В умовах відсутності приладів обліку теплової енергії в системах комунального теплопостачання втрачається будь-який сенс говорити про енергоефективність цієї важливої галузі.

Директива 2012/27/ЄС «Про енергоефективність» визначає  енергоефективність  як «співвідношення … між енергією на виході та енергією на вході». Енергоефективним процесом можна вважати той процес, де найменші втрати енергії. Тому без постійних вимірювань та аналізу потоків енергії «на вході» та «на виході» оцінка енергетичної ефективності та досягнення її високих показників неможливе. Наявність обліку енергії на всіх стадіях її руху створює передумови для керування процесами споживання енергії та створює передумови для її заощадження. Тому віднесення приладів обліку енергії до енергозберігаючих заходів носить умовний характер, але наявність обліку є необхідною та обов’язковою умовою для досягнення ефективного споживання енергоносіїв.

Забезпечення ефективного використання теплової енергії здійснюється шляхом постійної дії енергетичного менеджменту, що являє собою систему управління  всіма процесами споживання енергії на всіх стадіях руху енергії та на всіх рівнях адміністрування.

В основу енергетичного менеджменту покладений цикл Демінга, що являє собою концепцію реалізації  безперервного процесу удосконалення, який складається з чотирьох кроків: план – дія – перевірка – захід. Дія циклу Демінга на прикладі термомодернізації будинку виглядає наступним чином:

  • крок 1: проведення енергоаудиту, розроблення заходів з підвищення енергоефективності;
  • крок 2: реалізація заходів з енергоефективності;
  • крок 3: контроль за реалізацією проекту, моніторинг споживання енергоносіїв, аналіз;
  • крок 4: розробка коригуючих заходів та їх впровадження.

Система менеджменту (управління) використовує цей цикл із постійний зворотним зв’язком, що дає змогу виявляти і змінювати ті складові процесу, які потребують удосконалення.  Без обліку при виробництві та споживання енергії та постійного моніторингу і аналізу здійснювати управління неможливо.  Система управління процесами енергоефективності (енергоменеджменту) має діяти на всіх рівнях: в бюджетній установі, на підприємстві, в муніципалітеті, в регіоні, в державі.

Багатоквартирні житлові будинки є основними споживачами теплової енергії, що поставляється підприємствами комунального теплопостачання в нашій країні. Більшість житлових будинків не мають теплових  лічильників. За таких умов процес формування «тарифів на послуги опалення» є абсолютно непрозорим. Проблеми оплати теплової енергії створюють значну соціальну напруженість. Відсутність об’єктивного  аналізу перспектив розвитку комунального теплопостачання ускладнює ситуацію.

На жаль, в Україні розуміння значення та ролі обліку, а також його обов’язковості ще не прийшло. Для новобудов облік впроваджується у відповідності до діючої в Україні нормативної бази. Але сам факт наявності обліку не гарантує отримання достовірної, коректної та об’єктивної інформації. Крім нарахування оплати за показаннями лічильників, обов’язково має проводитись cистемний кваліфікований аналіз споживання тепла.

Розглянемо приклад житлових будинків. Діючий ДБН В.2.5-67:2013 « Опалення, вентиляція та кондиціювання»  передбачає,  що в кожній будівля, що приєднана до системи центрального теплопостачання,  має бути встановлений загальнобудинковий тепловий лічильник. Крім того для багатоквартирних житлових будинків теплові лічильники мають встановлюватись  на системах опалення кожної квартири.

Вимоги нормативів розумні та логічні. Здається, що в нових будинках, збудованих  за новими нормативами, все має бути прозоро та зрозуміло. При цьому витрати тепла на опалення будуть значно нижчими, ніж встановлений комунальний норматив, бо стіни нових будинків мають більш високі показники термічного опору. Дійсно, передумови для позитивниї очікувань мають місце. Але «сталося не так, як гадалося».

Оцінюючи інформацію щодо обліку теплової енергії в житлових будинках посадові особи «Полтаватеплоенерго» підкреслюють, що досить часто за показаннями теплових лічильників доводиться платити більше, ніж за так званими «тарифами». Цей факт трактується як підтвердження, що тарифи на послуги опалення є об’єктивними. В ді1йсності така нелогічність показань теплових лічильників має свої пояснення.

Маємо два будинки в місті Полтаві:

Перший будинок знаходиться на вулиці Освітянській, 5а. Це бетонний блочний будинок. Термічний захист стін надто низький. Будинок збудований майже 40 років тому, коли нормативи утеплення будинків були надзвичайно низькими.

2015-12-05 09.43.23

Другий будинок знаходиться на вулиці Красіна, 79. Він  щойно збудований, цегляний. Термічний опір огороджень значно вищий, ніж  в першому будинку. Всі вікна та балконні  двері сучасні та якісні

2015-12-05 09.32.16

В обох будинках встановлені теплові лічильники. Питання: в якому будинку за показаннями теплового лічильника доводиться платити більше, ніж за безглуздими тарифами.

Якщо ви мислили за логікою, то ви помилились. За лічильниками більше платять в новому сучасному відносно утепленому будинку, що красується на вул. Красіна !

Мешканці будинку по вул. Красіна за показаннями лічильника платять на 32% більше, ніж платили б за «тарифами». А в менш привабливому бетонному будинку по вул. Освітянській за показаннями лічильника платять на 27% менше, ніж за «тарифами».

Це не єдиний випадок. Таких, на перший погляд, нелогічних ситуацій в Полтаві достатньо багато і всі вони мають своє пояснення.

Системи опалення в будинках, збудованих за сучасною нормативною базою, мають квартирний принцип. Тобто, крім загальнобудинкового теплового лічильника, існує можливість встановлення теплових лічильників для кожної квартири. Досить часто в таких будинках окремі квартири виявляються оснащеними навіть індивідуальними газовими котлами, як це має місце в тому ж будинку по вул. Красіна. Частина мешканців будинку має можливість обліковувати витрати енергії (тепла або газу) для опалення власної квартири та заощаджувати на витратах газу або теплової енергії. Інша частина мешканців, що не має квартирного теплового лічильника або індивідуального газового опалення, повністю залежить від центральної системи теплопостачання.

Зовнішні стіни будинку мають теплову ізоляцію. А усі внутрішні перегородки та міжповерхові перекриття такої ізоляції не мають, вони фактично «прозорі» з точки зору проникнення тепла. Тому тепло легко перетікає із однієї квартири в іншу.

Власники індивідуальних теплолічильників та газових котлів, відчуваючи значні матеріальні стимули від економії, підтримують в своїх квартирах нижчий рівень температури, ніж має місце у квартирах де теплова енергія використовується неконтрольовано. В цих квартирах температура значно вище норми. Тому тепло (разом з грошима)  із квартир з вищою температурою перетікає у квартири з нижчою температурою. Чим значніший «перетоп» приміщень, що отримують тепло без обліку, тим менше енергії використовують власники квартирних лічильників енергії і тим частіше відкриті вікна в квартирах-донорах. Крім перетікання тепла через внутрішні стіни та перекриття, відключення частини квартир від загальнобудинкових систем опалення, при встановленні індивідуальних газових котлів, суттєво розбалансовують їх роботу та стають причиною додаткових перегрівів квартир.

Вище описана абсолютно абсурдна, але дуже поширена ситуація, при якій за наявності добре утеплених огороджень будинку, сучасних систем опалення та навіть наявності обліку має місце абсолютне неефективне використання теплової енергії. Цей приклад добре ілюструю важливість функціонування збалансованої системи управління, що має недосить звичну назву: енергетичний менеджмент.

Приведена вище ситуація достатньо поширена у багатьох містах України. Такі факти створюють хибну думку, що встановлені «тарифи на послуги з опалення» є об’єктивними та обґрунтованими, бо вони дійсно підтверджені  показаннями лічильників тепла.

На жаль, в Україні існує надто спрощений підхід до енергоефективності. При цьому  наша країна є світовим лідером щодо двох взаємовиключних  показників: найвища в світі енергоємність та найбільша кількість експертів з енергоефективності. А ще в Україні відбувається надмірна кількість конференцій, форумів, симпозіумів, круглих столів, громадських обговорень…. Вже мабуть скоро з’являться нові професії, наприклад,  постійний учасник форуму з енергоефективності… Більш продуктивним було б направити енергію в реальні дії, хоча б найпростіші, яким є облік.

Наявність обліку виробництва та споживання енергії, складання енергетичних балансів та недекларативне, а реальне впровадження енергетичного менеджменту (системи управління) допоможе побачити та вирішити всі ті проблеми, які стоять перед Україною та зокрема перед комунальним теплопостачанням.

Погляд фахівців нашої компанії на проблеми комунального теплопостачання в інших матеріалах нашого сайту: http://tecom.com.ua/pro-komunalne-teplopostachannya-opalennya-zhitlovih-budinkiv-ta-energoefektivnist.html

С. Парасочка

 

Екологічні аспекти використання твердого біопалива для потреб теплопостачання

6_2

Заяви, схожі на приведені в епіграфі цієї статті, доводиться чути досить часто. Тверде біопаливо відносять до «екологічно чистих». Таку оцінку біопалива можна почути в повідомленнях засобів масової інформації та прочитати в статтях фахівців з біоенергетики. Згаданий в епіграфі статті «Посібник…», порівнюючи характеристики газових та  твердопаливних котлів, переконує читача (потенційного учасника впровадження енергоефективних технологій), що твердопаливний котел є практично «чистим» у порівнянні з газовим (?). Нижче приведений фрагмент з «Посібника…».

3_3

Автори «Посібника…» запевняють, що газові котли є джерелом значних забруднень  довкілля (СО2, NOх, бензопирен) тоді, як твердопаливні котли, даючи екологічно чисте тепло, залишають трохи золи та інколи можуть бути незначні викиди SO2. При цьому зроблений оптимістичний висновок: «Твердопаливні котли безпечні для довкілля».

В Аналітичних записках Біоенергетичної Асоціації України щодо аналізу енергетичних та екологічних показників виробництва енергії з біомаси зниження викидів парникових газів, що впливають на зміни клімату, розглядається як єдиний показник при оцінці впливу біоенергетичних технологій на оточуюче середовище. Визначення енергетичної ефективності біоенергетичних технологій та розрахунок викидів парникових газів покладено в основу так званої оцінки життєвих циклів.ОЖЦ розглядається як комплексний аналіз впливу на оточуюче середовище впровадження біоенергетичних технологій, з точки зору енергетичного балансу та балансу парникових газів. Саме ці показники покладені в основу оцінки енергетичних та екологічних показників процесів використання твердого біопалива. За згаданими вище показниками застосування твердого біопалива є ідеальним з точки зору впливу на оточуюче середовище.

Доцільність застосування твердих біопалив з точки зору вимог енергетичної безпеки та енергетичної ефективності не піддається сумнівам. Тверді біопалива характеризуються високими значеннями коефіцієнта виходу енергії (EYCNR), що є показником оцінки енергоефективності технології відновлювальної енергетики. Алевисновки про екологічну безпеку біопалива, що базуються лише на аналізі балансу парникових газів, є не досить переконливими.

На жаль, ми не є фахівцями з теорії оцінки життєвих циклів, на базі якої створюється імідж «ура-екологічності» твердого біопалива. Але виходячи із здорового глузду не важко зрозуміти, що при проведенні оцінки життєвого циклу технології необхідно визначитись із напрямками (категоріями) впливу на оточуюче середовище. Таких категорій впливу на довкілля досить багато, наприклад: зміна клімату, токсичність для людини, закислення природного середовища за рахунок поширення окислів сірки та азоту та випадання кислотних дощів.

На нашу думку хибна (або спеціально спланована) оцінка твердого біопалива, як екологічно чистого має місце через те, що враховується лише категорія впливу на зміну клімату. При цьому зовсім  не враховується категорії впливу застосування твердих біопалив на токсичність для людей, закислення та інші категорії.

Прийнято вважати, що застосування біопалива не має негативних наслідків на зміну клімату, бо існує так званий «вуглецевий баланс». Тобто вважається, що при спалюванні біопалива діоксиду вуглецю (СО2) утворюється рівно стільки, скільки було поглинуто рослинами під час росту. Біомаса розглядається, як СО2— нейтральне паливо. Але чи справедливо це для всіх видів біомаси. Для твердого біопалива, що отримується з використанням сировини сільськогосподарського виробництва, вуглецевий баланс безперечно існує, бо цикл цього виду біопалива короткий. Період росту сільгоспсировини, виготовлення та спалювання палива не перевищуватиме 1-3 роки.

Період росту сировини для твердого деревинного біопалива – стовбурної деревини, становитиме десятки і сотні років. Утворення торфу здійснюється на протязі тисяч років. Для таких довгих періодів важко говорити про вуглецевий баланс. Оперуючи поняттям «вуглецевий баланс», необхідно його розглядати в періоді часу, що співрозмірний з тривалістю життя людини.

Сказане вище, дає змогу стверджувати, що СО2— нейтральність твердих біопалив підлягає класифікації з метою визначення пріоритетів у використанні  біопалив. Але зрозуміло, що безперечний пріоритет має тверде біопаливо, що використовує сировину сільськогосподарського виробництва.

До процесів заміщення газу треба підходити зважено, враховуючи фактори зміни клімату та токсичності для людей, щоб не доводилось повертатись назад, як це часто буває.

Біомаса, що є основою твердих біопалив належить до відновлювальних джерел енергії. Поряд з терміном відновлювальні джерела енергії існує термін відновлювальна енергія.  Чим відрізняються ці терміни? Чи є термін відновлювальні джерела енергії синонімом терміну екологічно чисті джерела енергії ?  Достатня чіткість в нормативній базі України щодо цього питання відсутня.

До відновлювальних джерел енергії відносяться: біомаса та об’єкти природи, що зображено на схемі рисунку 1

1_7

Відновлювальна енергія – це енергія із джерел, що за людськими масштабами є невичерпними. Основний принцип використання відновлювальної енергії полягає в її вилучення із процесів, що постійно відбуваються в оточуючому середовищі та наданні для технічного використання. Вилучення відновлювальної енергії із природного середовища відбувається без його забруднення.

Основний принцип використання біологічно відновлювальної речовини – біомаси полягає в її використання як сировини для біопалива. Отримання енергії при спалюванні біопалива супроводжується виділенням забруднюючих речовин. Таким чином, не всі відновлювальні джерела енергії можна вважати екологічно чистими.

Згідно ст. 1  ЗУ «Про альтернативні види палива» тверде біопаливо – це тверда біомаса, що використовується як котельно-пічне паливо, у тому числі дрова, торф, тирса, тріска, солома, гранули та брикети. Біомаса – це біологічно відновлювальна речовина органічного походження, що зазнає біологічного розкладу (відходи сільського та лісового господарства, а також органічна частина промислових та побутових відходів). На рисунку 2 приведена спрощена схема класифікації твердого палива, в тому числі твердого біопалива.

5_1

Тверде біопаливо, що розглядається, характеризується широким спектром технічних характеристик: теплотворністю, вологістю, зольністю, складом забруднень у продуктах їх спалювання, особливостями вимог до спалювання.

Природний газ має досить сталий склад та вимоги до умов його спалювання незалежно від того, з якого родовища він походить. На відміну від газу, тверде біопаливо може мати різний склад та потребувати певні специфічні умови для його ефективного спалювання.Тому заміна газу на тверде біопаливо — це досить складний, з багатьох точок зору, процес. Але в цій статті ми ставимо за мету проаналізувати лише вплив на оточуюче середовище продуктів спалювання твердих біопалив у порівнянні з іншими викопними паливами.

Паливо складається з горючої маси та баласту. До складу горючої маси входить від двох до п’яти елементів. Вуглеводневе паливо, до якого відноситься природний  газ, складається лише з двох елементів: вуглецю (С) та водню (Н), при цьому склад вуглецю в 3-6 разів перевищує склад водню. В горючій масі деяких видів твердого палива склад кисню (О) в декілька разів перевищує склад водню, наприклад, у дровах він більше в 7 разів.

До складу баласту палива входять: волога, мінеральна маса та азот.

Частина мінеральної маси, що міститься в твердому біопаливі, вилучається рослинами з грунтів у вигляді різних солей.

Склад вологи в паливі коливається від часток відсотків до 50-60% в сирих дровах та свіже добутому торфі. Наявність вологи в паливі знижує його теплоту згорання. При згоранні палива з високою вологістю значно знижується температура горіння внаслідок витрат тепла на випаровування води та нагрів водяних парів, що утворюються.

Склад азоту в горючій масі твердого палива коливається від 0,5 до 2,0%. До порівняно недавнього часу азот в паливі розглядався лише як баласт, що частково знижує його теплоту згорання. Але з часом стала зрозумілою роль азоту палива в утворення токсичних окислів азоту, що входять до складу продуктів згорання палив.

Вуглець є важливим компонентом горючої маси палива. Його вміст в горючій масі різних видів палива коливається від 50 до 99%. Вуглець, що міститься  в складних органічних з’єднаннях, утворює горючу масу палива.

Другим по значенню компонентом палива являється водень. Його вміст в горючій масі різних видів палива від 1 до 25%. Найбільше водню в горючій масі природного газу, до 25%. Теплота згорання водню становить 28750 кквл/кг. Теплота згорання вуглецю – в 3,5 рази менша. Високий вміст водню є причиною високої теплоти згорання природного газу.

Водень та вуглець є основними складовими частинами горючої маси палива. При цьому чим вища частка водню, тим менше вуглецю використовується для отримання теплової енергії. А отже і вуглекислого газу утворюється менше.

В деяких видах палива міститься сірка. Вміст сірки в деяких паливах може становити до 5-8%. При спалюванні палива, що містить у своєму складі сірку, утворюється досить шкідливий діоксин сірки, що є забруднювачем атмосферного повітря.

Одним із найбільш поширених твердих біопалив є біопаливо з деревинних ресурсів. Деревинна біомаса у тому вигляді, в якому вона поступає в топку котла, називається робочим паливом.  Робочий склад деревинної біомаси характеризується таким рівня         

                                      Ср + Нр + Ор + Nр + Aр + Wр = 100%

де, С – вуглець, Н – водень, О – кисень, N – азот, A – зола, W – волога.

Для біомаси із вторинної сировини сільськогосподарського виробництва та для торфу до складу рівнянь буде включена сірка (S).

Рівняння складу робочої маси твердого біопалива буде таким

                                     Ср + Нр + Ор + Nр + Sр + Aр + Wр = 100%

В таблиці 1 приведений приблизний робочий склад деяких твердих біопалив, природного газу та вугілля.

7_1

На рисунку 3 наведена кількість палива, необхідна для вироблення 1 Гкал теплової енергії та відповідно кількість вуглецю, що використовується для вироблення 1 Гкал теплової енергії.

2_4

Як видно з графіка, найменше вуглецю використовується при використанні в якості палива газу. Потреба у вуглеці при використанні твердого біопалива в 1,5 – 2 рази вище, ніж при використанні газу. Якщо в якості базового палива розглядати кам’яне вугілля, то потреби у вуглеці практично однокові.

Порівняння  викидів забруднюючих речовин  в атмосферу для газу і твердого біопалива явно не на користь біопалива. Як уже сказано вище, при генерації теплової енергії з використанням твердого біопалива використовується в 1,5 – 2 рази більше вуглецю, ніж при використанні газу. При повному спалюванні вуглецю палива утворюється вуглекислий газ (СО2), а при неповному згоранні (в разі незадовільної організації процесу спалювання палива) частково утворюється газ – оксид вуглецю (СО). При недостачі кисню частина вуглецю виділяється у вільному стані у вигляді сажі. При цьому має місце чорний дим.

Таким чином заміщення газу твердим біопаливом супроводжується збільшенням навантаження на оточуюче середовище, як за категорією зміна клімату, так і за категорією підвищення токсичності середовища для людини.

При спалюванні біопалива в 1,5 – 2 рази збільшується утворення СО2 у порівнянні з газом. З’являються нехарактерні для газового палива оксид вуглецю та сажа (тверді частки). Валові викиди цих речовин складають значні об’єми (через відносну складність організації оптимальних процесів спалювання та необхідність якісної підготовки біопалива).

Біопалива, що містять у своєму складі сірку є причиною викидів в оточуюче середовище діоксиду сірки (SO2), яка відсутня у викидах продуктів згорання газу.

Згідно даних інструментальних спостережень концентрація оксидів азоту (NOх) у продуктах згорання  твердого біопалива значно вища, ніж у продуктах згорання газу.

Без глибокого наукового аналізу важко аргументовано говорити про кількісні характеристики щодо утворення парникових газів та впливу на зміну клімату для твердого біопалива і газу, але безперечним є те, що з категоричними термінами: «екологічне паливо», «екологічно чисте паливо» та подібними визначеннями щодо твердого біопалива треба зачекати.

З точки зору токсичності для людини та закислення природного середовища маємо безперечне збільшення навантаження на природне середовище.

Для аргументації останнього висновку проведемо аналіз концентрацій забруднюючих речовин у продуктах згорання природного газу та твердого біопалива.

Питання, що стосується викидів забруднюючих речовин в атмосферу при спалюванні газу досить детально висвітлене у матеріалах попередньої статті 

Згідно матеріалів, приведених у цій статті, забруднюючими речовинами при спалюванні газу являються оксид вуглецю (СО) та оксиди азоту (NOх). Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря для газових котлів теплопродуктивністю до 50 Мвт, як і для котлів, що працюють на твердому біопаливі, в Україні відсутні. Але згідно ряду ДСТУ та ГОСТ встановлений певний рівень допустимих концентрацій СО та NOх для котлів теплопродуктивністю до 3,15 Мвт, що найбільше поширені в Україні: ССО =130 мг/м3, СNOх = 250 мг/м3 (при   α = 1).

Водогрійні та парові газові котли від європейських лідерів газового теплогенеруючого обладнання забезпечують  граничні концентрації забруднюючих речовин на рівні:

Ссо = 0-10 мг/м3, NOх = 80 мг/м(при   α = 1).

Дані по гранично-допустимим концентраціям забруднюючих речовин для газових котлів приведені в таблиці 2.

8_2

Інформації про фактичні концентрації викидів забруднюючих речовин при використанні твердих біопалив відносно небагато. До того ж біопаливо в Україні не сертифіковане та  має багато різновидів і їх спалювання здійснюється за різних умов. За таких умов важко говорити про абсолютну коректність аналізу, що проводиться, але, одночасно підтверджується необхідність проведення такого аналізу. Скористаємось вибірковою інформацією, отриманою із різних джерел та власним досвідом фахівців «НВЦ Теплокомплект».

1. Згідно даних Звіту «Виробництво теплової енергії із біомаси», виконаного Інститутом місцевого розвитку в рамках Прогами USAID «Місцеві альтернативні джерела енергії, м. Миргород» концентрації забруднюючих речовин у викидах продуктів згорання соломи у котлах LIN-KA (Данія) при α = 1 становлять:

  • оксиди азоту NOх       —  1040 мг/м3;
  • оксид вуглецю СО      —  1040 мг/м3;
  • тверді частинки           —  26 мг/м3 (після очищення).

2. Згідно технічних характеристик котла КВм(а) тепловою потужністю 300 квт, виробництва ТОВ «Котлозавод «КРИГЕР» (для твердого біопалива: дрова, стружка, щепа, торф фрезерний), концентрації забруднюючих речовин у продуктах згорання становлять не більше (приα = 1):

  • оксиди азоту NOх       —  750 мг/м3;
  • оксид вуглецю СО      —  2000 мг/м3;
  • тверді частинки           —  дані відсутні

3. Згідно «Технологічного нормативу допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря із котелень, щ о працюють на лушпинні соняшнику» концентрації забруднюючих речовин у продуктах згорання становлять не більше (при α = 1):

  • оксиди азоту NOх       —  600 мг/м3;
  • оксид вуглецю СО      —  до 4000 мг/м3;
  • діоксин сірки SO2       —  500 мг/м3;
  • тверді частинки           —  до 1200 мг/м3

Враховуючи приведені вище дані та цілий ряд додаткової інформації, отриманої шляхом прямих інструментальних вимірів та згідно даних технічної літератури, приймемо умовні усереднені значення показників концентрацій забруднюючих речовин для твердого біопалива (таблиця2).

З метою отримання більш широкого кола інформації до аналізу включені дані щодо викидів забруднюючих речовин при спалюванні кам’яного вугілля (таблиця 2). Ці дані приведені з використанням роботи І.Я.Сігала «Защита воздушного басейна при сжигании топлив» Ленинград «Недра» 1977 г

Комплексну оцінку токсичності викидів забруднюючих речовин при спалюванні умовного твердого біопалива, природного газу та кам’яного вугілля можливо виконати з використання умовного показника токсичності, що визначається за формулою запропонованою І.Я. Сігалом:

   Тум = СNOх/ГДКNOх + СCO/ГДКCO +  СSO2/ГДКSO2 + СТЧ/ГДКТЧ

де, СNOх; СCO; СSO2; СТЧ прийняті в табл 2 концентрації забруднюючих речовин у       продуктах згорання.

ГДКNOх=0,2-гранично-допустима концентрація оксидів азоту у приземному шарі, мг/м3

ГДКСО =5,0-гранично-допустима концентрація  оксиду вуглецю у приземн. шарі, мг/м3

ГДКSO2=0,5-гранично-допустима концентрація діоксиду сірки у приземн. шарі, мг/м3

ГДКТЧ= 0,3-гранично-допустима концентрація твердих частинок у приземн. шарі, мг/м3

Результати розрахунку умовного показника токсичності для газу, кам’яного вугілля та твердого біопалива приведені на графіку рисунку 4.

4_6

Умовний показник токсичності характеризує вплив на людей продуктів згорання палив. Отримані значення показника токсичності носять попередній оціночний характер. Більш коректні характеристики показників токсичності палив можна отримати лише після проведення достатнього об’єму випробувань котлів різних виробників для різних видів палива. В той же час маємо можливість константувати, що усереднений умовний показник токсичності для твердих біопалив має дещо нижче значення, ніж для кам’яного вугілля. Заміна кам’яного вугілля твердим біопаливом дещо знижує токсичність викидів продуктів згорання. Але заміщення природного газу твердим біопаливом в декілька разів підвищує забруднення  оточуючого середовища, збільшуючи токсичний вплив на людей.

Проведений аналіз показує, що застосуванню характеристики:екологічне чисте тверде біопаливо не відповідає.

Зроблені вище висновки ні в якому разі не мають на меті стверджувати, що широке впровадження твердого біопалива замість газу є справою неперспективною. Навпаки, тверде біопаливо вважаємо беззаперечно перспективним для застосування в Україні. Але його впровадження має носити не стихійний характер, а супроводжуватись цілою системою обов’язкових заходів, що забезпечують енергетичну, економічну та екологічну ефективність цього процесу.

До таких заходів мають бути віднесені:

  1. Заміщення природного газу твердим біопаливом має проводитись з одночасним проведенням термомодернізації будівель, що забезпечує скорочення споживання тепла не менше, ніж в 2 рази.
  2. Для всіх твердих біопалив має бути проведення чітка класифікація з обов’язковою сертифікацією.
  3. Враховуючи, що організація якісного спалювання твердого палива набагато складніша, ніж організація спалювання газу, виробники твердопаливних котлів повинні надавати експлуатаційну документацію, що містить інформацію про види твердого біопалива, дозволеного для використання та інформацію про екологічні показники викидів продуктів згорання кожного виду палива.
  4. Необхідно розробити методологію та порядок проведення режимно-налагоджува-льних робіт на твердопаливних котлах та порядок здійснення контролю енергетичної та екологічної ефективності твердопаливних котлів з урахуванням вимог Директив Європейського Союзу.
  5. Необхідно розробити та втілити систему моніторингу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря для твердопаливних котлів для оцінки їх впливу на оточуюче середовище для подальшої розробки технологічних нормативів.

C.Парасочка В.Хрящевський

Про екологічні аспекти теплопостачання населених пунктів України.

Проблема енергоефективності залишається для України однією із найбільш актуальних проблем. Ця проблема підлягає негайному та системному вирішенню. Але останнім часом необхідність забезпечення ефективного використання енергоносіїв чомусь підмінили неповноцінним терміном «заміщення газу». І вся Україна почала рапортувати про переведення котелень з газу на дрова, забувши при цьому, що яку б назву не мало паливо його необхідно використовувати ефективно. Показником ефективності використання палива (показником енергоефективності) прийнято вважати витрати умовного палива на $1 тис. виробленої в державі продукції. Цей показник має назву енергоємність. Енергоємність української економіки значно вища, ніж у більшості країн світу. Якщо прийняти енергоефективність Українми за одиницю, то для деяких інших країн вона буде становити: Росія — 0,8; Чехія — 0,4; Польща — 0,35; Германія — 0,27; Японія — 0,2.
Чим вище енергоємність, тим більша кількість палива спалюється не маючи практичної користі. Більше того, даремно спалене паливо — є джерелом надмірного забруднення довкілля.
Газоподібне паливо є найбільш «чистим» органічним паливом. При його повному згоранні серед токсичних речовин утворюються лише оксиди азоту (NOх). При неповному згоранні у викидах присутні оксиди вуглецю (CO). В разі спалювання твердого палива перелік шкідливих речовин, та їх питома кількість, значно більші. Таким чином заклик до «заміщення газу», який безумовно є актуальним та доцільним, повинен передбачати впровадження цілої системи заходів, серед яких головними мають бути: підвищення ефективності використання будь-яких палив та зменшення негативного впливу на оточуюче середовище. Темою цієї розмови ми обрали тему викидів забруднюючих речовин при використанні палив, нормування викидів від паливовикористовуючого обладнання та контроль за забрудненням атмосфери.
Органічне паливо: газ, продукти переробки нафти, вугілля, біопаливота інше використовується в промисловості (металургія, хімічна промисловість), для теплових електростанцій (КЕС), та теплоелектроцентралей (ТЕЦ), в комунальному господарстві та побуті.
Значний інтерес являє собою використання палива для забезпечення обігріву житлових та громадських будівель в населених пунктах України. В переважній більшості населених пунктів України основним паливом залишається природний газ. Для генерації теплової енергії використовуються водогрійні газові котли, які умовно можливо поділити на такі групи:
а) Побутові водогрійні котли тепловою потужністю від 10 до 100 квт;

                          

б) Водогрійні котли, що експлуатуються в малопотужних комунальних котельнях та в котельнях об’єктів бюджетної сфери та громадських будівель тепловою потужністю від 100 квт до 10 Мвт. В котельнях цієї групи продовжується експлуатація значної кількості застарілих котлів типів: НІІСТУ-5, Факел, ВК-22, ДКВР, ДЕ, КВГ, ТВГ, Елга та інші.

    

В той же час певна частина цих котельних вже оснащені сучасними котлами від відомих компаній VIESSMANN, BUDERUS, PROTHERM, BOSCHта інших, а також вітчизняними котлами, що виготовляються за європейськими технологіями та комплектуються імпортними газовими пальниками.

    

Останнім часом в цих котельнях починають з’являтися котли, що працюють на біопаливі/
в) У великих містах для потреб комунального теплопостачання експлуатуються потужні котельні з водогрійними котлами потужністю до 50-100 Гкал/год (наприклад котли ПТВМ
г) Для великих міст та промислових центрів характериним є використання для потреб населення теплової енергії, що виробляється на потужних ТЕЦ.

      

Розглянемо який механізм нормування викидів забруднюючих речовин діє в Україні для паливовикористовуючого обладнання. В Україні нормування викидів забруднюючих речовин здійснюється на 3-х рівнях:

  1. На виході з теплогенеруючого обладнання при виробництві теплової енергії.
  2. У місцях здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу – на виході з димових труб.
  3. В приземному шарі атмосфери в зоні перебування людей.

Нормування викидів забруднюючих речовин на стадії виробництва теплової енергії здійснюється шляхом встановлення технологічних нормативів допустимих викидів  забруднюючих речовин на виході із теплогенеруючих установок. Технологічні нормативи встановлюють допустимі концентрації забруднюючих речовин (мг/м3) на виході із котлів.

В Україні діють такі нормативи технологічних норм допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин від теплогенеруючого обладнання, що використовується для теплопостачання:

— «Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 Мвт» (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.10.2008 р №541)

— «Технологічні нормативи допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря  із котелень, що працюють на лушпинні соняшника» (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 1310.2009 р №540).
Будь-які інші технологічні нормативи для джерел теплової енергії, затверджені  Міністерством охорони навколишнього природного середовища в Україні відсутні. Для теплогенеруючого обладнання, що має теплову потужність нижче ніж 50 Мвт технологічні нормативи відсутні, за виключенням котелень, що працюють на лушпинні соняшника.
На виході із джерел забруднення атмосфери – димових труб нормування викидів здійснюється шляхом встановлення нормативів гранично-допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.06.2006 р  №309)
Нормативи допустимих викидів на виході із димових труб встановлюються  в залежності від величини масових викидів (грам/год) та класу небезпеки забруднюючих речовин. Так, для діоксиду сірки (SO2), оксидів азоту (NOх) та діоксиду вуглецю (СО), в разі якщо масові викиди становлять більше 5000 грам/год встановлюються такі значення допустимих викидів: діоксин сірки та оксиди азоту – 500 мг/м3,  оксид вуглецю – 250 мг/м3.
В разі якщо масові викиди вказаних вище речовин менше 5000 грам/год допустиві викиди вказаних вище речовин на виході із димових труб не нормуються.
Масові викиди забруднюючих речовин в розмірі 5000 гр/год відповідають досить значній потужності теплогенеруючої установки. Так котельня установка, що має концентрацію викидів оксиду азоту до 250 мг/м3 для для забезпечення масового викиду, що дорівнює 5000 гр/год повинна мати теплову потужність 10-15 Мвт. Для прикладу, комунальне підприємство «Полтаватеплоенерго» більше 70% своєї теплової потужності забезпечує котлами, що мають теплову потужність менше 10 Мвт.
Концентрація забруднюючих речовин в приземному шарі атмосфери в зоні перебування людей не повинна перевищувати допустимі значення. Гранично-допустима концентрація (ГДК) – це максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси атмосферного повітря, яка практично не впливає на стан здоров’я людини. Для санітарної оцінки ступеня забруднення атмосферного повітря важливим є визначення гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин у повітря населених пунктів. При розрахунках ГДК враховується ефект розсіювання викидів шкідливих речовин в атмосферу. Розсіювання викидів в атмосфері залежить від: висоти труби, через яку здійснюються викиди; секундного об’єму забруднень, що викидаються; різниці температур газової суміші та атмосферного повітря; умов розсіювання; фонової концентрації забруднюючих речовин.
Якщо коротко охарактеризувати стан справ з нормуванням викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від паливовикористовуючого теплогенеруючого обладнання, то його можна назвати, як незадовільний. Це дійсно так, бо лише для невеликої частини теплогенеруючого обладнання, тепловою потужністю більше 50 Мвт, великих міст та крупних промислових центрів встановлені технологічні нормативи допустимих викидів. Більша частина теплогенеруючого обладнання, що використовує органічне паливо з метою забезпечення теплопостачання населених пунктів України, не має технологічних нормативів допустимих викидів. Не діє в Україні і система контролю за ефективностю використання палива теплогенеруючими установками (в Європейському Союзі такий контроль є обов’язковим).
На початку 90-х років минулого століття в Україні був впроваджений механізм проведення пусконалагоджувальних робіт на паливовикористовувальному обладнані та періодичних перевірок режимів експлуатації цього обладнання.  Вперше було розроблене та введене в дію «Методическое пособие по проведению комплекснихэколого-теплотехнических испытаний котлов, работающих на газе и мазуте» Киев – 1992. Цей Методичний посібник був розроблений під редакцією академіка Академії інженерних наук України д.т.н.,професора І.Я. Сігала, при активні участі Міністерства екології України.
01.07.1991 року в Україні були введені в дію «Временные требования органов газнадзора по проведению наладочных работ и инвентаризации источников выбросов на газоиспользующем оборудовании». Цей документ встановлював порядок проведення комплексних еколого-теплотехнічних режимно-налагоджувальних випробувань парових та водогрійних котлів.
Згаданими вище «Методическими указаниями» були встановлені допустимі концентрації забруднюючих речовин у відхідних газах котельних установок, що базувались на діючих у той період державних стандартах. Фактично вперше були встановлені технологічні нормативи допустимих викидів.
До останнього часу режимно-налагоджувальні випробування парових та водогрійних котлів здійснювались у відповідності до методології сформованої на початку 90-х років. Зараз в Україні не лише не в повному об’ємі встановлені технологічні нормативи, а і не діють будь-які нормативні документи, що встановлюють порядок проведення еколого-теплотехнічних режимно-налагоджувальних випробувань котлів. Склалась ситуація при якій органи охорони навколишнього природного середовища вимагають в обов’язковому порядку використовувати режимні карти котлів при розробці документів, що обгрунтовують обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, але в державі не діють нормативи по проведенню режимно-налагоджувальних випробувань. Але це окрема тема, яка потребує детального розгляду.
Нормативи викидів забруднюючих речовин і порядок проведення налагоджувальних робіт — це тісно пов’язані між собою теми, які є вкрай важливими та які залишаються в Україні фактично без контролю.
Повертаючись до теми технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин на виході із парових та водогрійних котлів слід сказати, що деякими стандартами ці нормативи таки встановлені. Наприклад:

— ГОСТ 10617-83 «Котлы отопительные теплопроизводительностью от 0,1 до 3,15 Мвт»;
— ГОСТ 30735-2001 «Котлы отопительные водогрейные теплопроизводительностью от 0,1 до 4,0 Мвт»;
— ДСТУ 2326-93 «Котли опалювальні водогрійні теплопродуктивністю до 100 квт».

Але згадані нормативи не відповідають сучасним вимогам та при цьому відсутні чіткі рекомендації по застосуванню цих стандартів. Крім того вони неофіційно не визнані технологічними нормативами. Така неузгодженість з одного боку, начебто, зобов’язує виробників теплогенеруючого обладнання виконувати вимоги ГОСТ та ДСТУ, але не дає можливості обмежувати експлуатацію обладнання, яке не відповідає їх вимогам при видачі підприємствам дозволів на викиди забруднюючих речовин.

Зараз спостерігається ситуація при якій широко розповсюджуються автономні поквартирні системи опалення, дахові, вбудовані та прибудовані котельні. При цьому викиди продуктів згорання максимально наближаються до житлового сектору. Ці процеси відбуваються в умовах при яких не встановлені жорсткі нормативи концентрацій забруднюючих речовин у викидах від котлів та не ведеться їх моніторинг. Існує можливість застосування котлів, що мають значні викиди забруднюючих речовин, що значно перевищують навіть непомірно високі діючі нормативи. Це стосується як вітчизняних, так і імпортних котлів.

Більше 10 років тому нашим підприємством були проведені інструментальні випробування значної кількості котлів з метою виявлення показників забруднення атмосфери. Основним завданням виконаної цієї роботи було дослідження показників роботи котлів PROTHERM, так як наше підприємство являлось ексклюзивним представником цієї торгової марки в Полтавській області. Ця робота, проведена спільно з компанією ДП «Провітерм-Україна», мала свої наслідки – був випущений котел Protherm-120 ЕКО, що має викиди в атмосферу на рівні кращих світових взірців.

З деякими матеріалами виконаної в той час роботи можна ознайомитись за посиланням:www.tecom.com.ua/work/publications/90/2003_ekologіja.pdf Проведені дослідження показали, що імпортовані із європейських країн водогрійні котли потужністю від 24 квт до 200-300 квт, обладнані найпростішими «атмосферними пальниками», мають дуже високі концентрації оксидів азоту у викидах продуктів згорання газу та недостатньо високу ефективність використання газу. Вітчизняні котли, виготовлені за європейськими взірцями, мають такі ж незадовільні характеристики. Такі показники викидів, за умов відсутності дієвого контролю, створюють складну екологічну ситуацію та потребують урегулювання цього питання.
За останні 10 років ситуація не змінилась. На рисунку 1 приведений графік, розроблений за матеріалами напрацювань фахівців компанії «НВЦ Теплокомплект». Цей графік відображає ситуацію щодо концентрацій оксидів азоту (NOх) у викидах парових та водогрійних котлів, що є джерелами теплової енергії у населених пунктах України. В дійсності ситуація дещо складніша. У зв’язку з відносно масовим переведенням котлів з газу на тверде паливо, що передбачається, актуальним стає питання забруднення атмосфери оксидом вуглецю, діоксидом сірки та твердими частинками. Подальший розгляд ситуації, пов’язаної із забрудненням атмосфери продуктами згорання палив, для спрощення аналізу, базується на розгляді показників лише одного компонента забруднень – оксидів азоту (NOх), що утворюються при спалюванні газу. Інші складові частини забруднень, що утворюються при спалюванні різних палив не розглядались. На графіку рисунку 1 приведені умовні чотири зони концентрацій оксидів азоту на виході із парових та водогрійних котлів. На графіку приведене максимальне допустиме значення концентрацій NOх у викидах котлів теплопродуктивністю від 0,1 до 3,15 Мвт. Цей документ залишається основним діючим документом в Україні, що встановлює допустимі викиди забруднюючих речовин для котлів цього класу

Нормативи, що встановлені: ГОСТ 10617-83 для NOх (250 мг/м3) та ГОСТ 2326-93 для NOх (240 мг/м3), значно вищі нормативів, встановлених європейськими технічними умовами для газових пальників. Газові пальники європейських виробників, позначені: Low NOх та мають норматив викидів NOх  80-120 мг/кВт*год, що відповідає концентрації 60 – 85 мг/м3.

Аналізу графіка рисунку 1 можна показує,що:

— Концентрації викидів NOх котлами, встановленими в соціалістичний період (зони І і ІІ), відповідають нормативам, що діяли в той період і до цього часу не відмінені.

— Згадані вище нормативи, м’яко кажучи, є дуже лояльними у порівнянні з нормативами, що діють в Європейському Союзі.

— Значна кількість імпортних та вітчизняних котлів, обладнаних атмосферними пальниками, мають викиди NOх, що в 2 — 2,5 рази перевищують навіть завищені застарілі нормативи згідно ГОСТ 10617-83 і ГОСТ 2326-93 та в 5 – 6 разів перевищують європейські нормативи (зона ІІІ).

Широке впровадження в останні 10-15 років в Україні відносно не дорогих котлів, оснащених атмосферними пальниками, різних торгових марок із різних країн Європи, навіть при високих концентраціях оксидів азоту у викидах, необхідно вважати явищем прогресивним. Україна зрозуміла, що котли можуть бути ефективними, автоматизованими, малогабаритними, працювати без постійного обслуговуючого персоналу та, навіть, естетично виглядати. Це приблизило нас до розуміння якими мають бути сучасні системи теплопостачання та опалення.
Але згадана ситуація триває надто довго. Продовження експлуатації таких котлів та особливо продовження їх встановлення є недопустимим.
Особливе занепокоєння викликають індивідуальні котли, що встановлюються на автономних  квартирних  системах опалення та мають викиди продуктів згорання безпосередньо «на фасад» будинку. Для таких котлів мають бути встановлені найжорсткіші нормативи та здійснюватись контроль  за їх експлуатацією.

ВИСНОВКИ:

  1. Відсутність технологічних нормативів допустимих викидів для котлів тепловою потужністю від 10 квт до 50 Мвт не сприяє покращенню екологічних показників атмосферного повітря та не дає змоги припинити впровадження котлів з високими показниками концентрацій забруднюючих речовин.
  1. Настав час розробки та впровадження заходів щодо виведення із експлуатації теплогенеруючого обладнання, що має невиправдано високі концентрації забруднюючих речовин у викидах продуктів згорання.
  1. Актуальність порушених вище питань зростає у зв’язку із необхідністю реалізації програм по заміщенню газу місцевими паливами.
  1. Потребує відновлення дії нормативних документів щодо порядку проведення еколого-теплотехнічних режимноналагоджувальних випробувань паливовикористо- вуючого обладнання та пусконалагоджувальних робіт для обладнання, що здається в експлуатацію.

Назріла необхідність розробки та введення в дію нового порядку проведення пусконалагоджувальних робіт для паливовикористовуючого обладнання для всих видів палива, що використовуються в Ураїні та порядку проведення контролю теплотехнічної та екологічної ефективності паливовикористовуючого обладнання.

С.О.Парасочка В.М.Хрящевський

Енергетичний аудит систем теплопостачання. Оцінка ефективності використання енергії.

Компанія «НВЦ Теплокомплект» продовжує удосконалювати методологічні підходи до проведення енергетичного аудиту систем теплопостачання. Ключовим моментом при проведенні енергетичного аудиту є оцінка ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів та оцінка ефективності впровадження енергозберігаючих заходів. Ці питання є найголовнішими, бо саме з них починається формування стратегії докорінної модернізації систем теплопостачання, створення та планування впровадження ідеології «зеленого середовища» — екологічно чистого середовища для проживання та трудової діяльності людей з мінімально можливим споживанням енергії.

Аналіз власного досвіду та знайомство із рядом звітів про виконання енергетичних аудитів систем теплопостачання деяких населених пунктів України та з декількома міськими енергопланами показує, що досить часто оцінки енергоефективності використання паливно-енергетичних ресурсів не досить об’єктивні, не досить аргументовані та не досить повні. На жаль, практично у всіх роботах, з якими довелось ознайомитись, відсутні матеріали по аргументованій оцінці потенціалу енергозбереження систем теплопостачання. Питання необхідності та обов’язковості оцінки потенціалу енергозбереження серед фахівців енергетичного аудиту сьогодні є дискусійним. Є думка, що відсутність достатньої кількості приладів обліку та не завжди об’єктивна бухгалтерська та статистична інформація виключають можливість визначення потенціалу енергозбереження існуючих систем теплопостачання. Так, дійсно, складності є. Але енергоаудитори нашої компанії твердо визначились щодо цього питання: без визначення потенціалу енергозбереження відсутній і сам енергетичний аудит.

Відзвітувати про проведений енергоаудит без розробки детального теплового балансу та виходу на потенціал енергозбереження досить зручно та економно, з точки зору трудомісткості. Розробка теплового балансу в умовах відсутності достовірного обліку і необ’єктивної статистики достатньо трудомістка задача і, що головніше, підвищує відповідальність енергоаудитора та якість виконаних робіт.

Погляди на згадані вище витання викладені в статті, яку можна знайти за посиланням:

http://tecom.com.ua/wp-content/uploads/2016/04/efzahodiv.pdf

P.S. Можливо я скажу непопулярні речі, але у мене склалось враження, що проведена велетенська робота в рамках програми американського Агенства США по міжнародному розвитку (USAID) «Реформа міського теплозабезпечення» могла б бути значно ефективнішою, якби американський досвід був би більше адаптований до умов України. США досягли значних успіхів у питаннях енергоефективності. Я в цьому переконався на протязі 4-х тижнів вивчаючи це питання в різних штатах США. Досвід США безцінний і корисний для нашої країни. Але США і Україна знаходяться в різних умовах і першочергові задачі у нас різні. Це ж стосується і розвинених країн Європи. Тому світовий досвід необхідно «підганяти» під наші умови. В США поняття потенціалу енергозбереження взагалі відсутнє. Там інші пріоритети, серед яких найголовніший – створення оптимальних умов у будівлях та, на цій основі, підняття рейтингу будівель та масове впровадження «зелених» технологій. Для нас потенціал енергозбереження та його реалізація – питання номер один.