Думки та враження щодо проекту Закону «Про енергетичну ефективність будівель»

1

Будь-який фахівець, що має відношення до проблем енергоефективності, не може не цікавитись процесами, що відбуваються навколо цієї важливої тематики. Тому розробка та введення в дію  нових законодавчих актів представляє особливий інтерес. Розумію, що для розробки та аналізу законопроектів існують депутати, спеціальні структури  та безліч громадських діячів та об’єднань. Але для мене, як для людини, яка на протязі значного періоду слідкує за розвитком цих процесів та приймає в них безпосередню участь, як енергоаудитор та керівник енергосервісної компанії, важко втриматись від зацікавленого розгляду законопроекту.
З незрозумілим поспіхом в Україні намагаються ввести в дію Закон «Про енергетичну ефективність будівель». Енергоефективність будівель – це надзвичайно важливо. Але в Україні до цього часу відсутнє навіть визначення енергоефективності. Відсутня, образно кажучи, система координат, в якій цей Закон має діяти. Складається враження, що цей Закон зараз найбільше потрібний для виконання плану по імплементації європейських законодавчих документів. Було б більш доцільним спочатку розробити та ввести в дію базовий закон, наприклад Закон  «Про енергоефективність». Але маємо те, що маємо.
Згідно Пояснювальної записки до законопроекту доцільність прийняття Закону пояснюється необхідністю врегулювання  на законодавчому рівні питання щодо підвищення енергетичної ефективності будівель. Закон ставить за мету врегулювати весь комплекс питань, пов’язаних з ефективним використанням енергії в будівлях. Скажу відразу, що таке складне питання цей закон не вирішить. Україна, як повноважний член енергетичного співтовариства має координувати свою законодавчу базу з питань енергоефективності з Європейським Союзом. Тому новий Закон  має пристосувати до умов України Директиву 2010/31/ЄС «Про енергетичну ефективність будівель». Це дуже непроста задача, бо приймаючи європейську методологію та законодавчу базу, необхідно враховувати українські особливості та реалії. Просте (тупе) копіювання Директиви не лише не принесе користі, це буде великою шкодою для української економіки та соціальної сфери.
Розгляд нового законопроекту ускладнюється тим, що його прототип – Директива 2010/31/ЄС є лише однією із цілої системи директив, тісно пов’язаних між собою. Існує, наприклад,  Директива 2012/27/ЄС «Про енергетичну ефективність», яка є базовою по відношенню до  Директиви № 31.
Законопроект «Про енергетичну ефективність будівель» розглядається, як майбутній базовий (!) Закон. Саме так назвав цей Закон Міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко в інтерв’ю виданню «Новое время»,  говорячи про концепцію Фонду енергеоефективності. При спробі розгляду цього законопроекту, як базового Закону в моїй уяві виникає будівля … без фундаменту. Тому формулюючи свої думки щодо положень законопроекту я не зможу не посилатись на деякі інші Директиви ЄС, зокрема на двадцять сьому, бо фундамент має бути.
Дуже складно приступати до аналізу законопроекту, що стосується конкретного сектору, при відсутності базових нормативних документів. Якісно та повно проаналізувати такий документ просто неможливо, але спробую розглянути хоча б окремі питання.
Спочатку розглянемо яким чином деякі положення Директиви 2010/31/ЄС виглядають в українському виконанні, а потім навпаки: наскільки окремі пункти законопроекту відповідають європейському прототипу та реальним потребам України.

  1. Пункт (3) преамбули Директиви підкреслює, що будівлі є одним із найголовніших та масових споживачів енергії, тому дуже важливим є зменшення споживання та використання енергії з альтернативних відновлювальних джерел. Директива відмічає, що зменшення споживання енергії та збільшення частки  енергії з відновлювальних джерел мають відігравати важливу роль у створенні робочих місць в регіональному розвитку.

Два важливі питання: використання енергії з альтернативних відновлювальних джерел та  зменшення споживання енергії та пов’язане з цим питання, створення робочих місць та розвиток регіонів.
В ЄС приділяється значна увага відновлювальним джерелам енергії. Там діє окрема  Директива 2009/28/ЄС  «Про заохочення використання енергії виробленої з відновлювальних джерел…». Цілим рядом інших директив встановлена конкретна задача довести частку енергії з відновлювальних джерел в енергетичному балансі до 2020 року до 20%. Ця задача визначена, як обов’язкова.  Згадана вище директива теж є базовою по відношенню до цієї директиви.
В українській версії 31-ої директиви відновлювальні джерела наче й згадуються, але якось між іншим, не конкретно. Відчувається, що утеплення стін – це більш реально, а відновлювальні джерела почекають. Відсутня впевненість, що цей законопроект здатний стимулювати, а тим більше зобов’язувати, впровадження відновлювальних джерел енергії. Розуміння важливості цього напрямку не продемонстроване.
Питання створення робочих місць та, як результат, розвиток регіонів є однією із найважливіших складових розвитку економіки України. В дійсності – це і є головна мета реформ.  Будь-яка діяльність має бути направлена саме на це. Але в реальності все виглядає по-іншому. Підвищення енергоефективності може і має стимулювати розвиток ринку праці. Для цього є всі можливості. Але на практиці розвивається лише тіньовий ринок праці.
Такі роботи, як «латочне» утеплення фасадів багатоповерхових житлових будинків досить масово виконується в українських містах. Якби у когось з’явилось бажання проаналізувати ринок праці, що забезпечує виконання цих робіт, то він би переконався, що значна частина цих робіт знаходиться в «тіні». Інший приклад. Сто відсотків «дерев’яних» котлів, що закуповується населенням з використанням «теплих кредитів» встановлюються тіньовими виконавцями з горезвісними «конвертами» замість відомості про отримання заробітної плати.  Таких прикладів безліч.
В Україні є унікально можливість створити цивілізований ринок праці для забезпечення розвитку процесів енергетичної ефективності. Розвиток цивілізованого енергосервісу (енергетичних послуг – за термінологією Європи) – це безальтернативний шлях.
Але цей шлях чомусь не хочуть бачити автори законопроекту, які в «Пояснювальній записці до законопроекту» зазначили: пункт. 10. Вплив реалізації на ринок праці: Реалізація проекту не вплине на ринок праці.  Але при цьому  в пункті 2 таблиці «Обгрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики» зазначено: сприяння розвитку ринку послуг із сертифікації будівель.
Це унікально! Для сертифікації будинків, про які і без сертифікації відомо, що вони абсолютно не відповідають навіть мінімальним вимогам прийнятного проживання (не говорячи про вимоги енергоефективності), створюється спеціальний ринок праці, а для впровадження реальних проектів енергетичної ефективності розвиток ринку праці не передбачається.
Є ще один цікавий момент в «Пояснювальній записці». Виявляється підвищення енергетичної ефективності будівель «не стосується соціально-трудової сфери» (пункт 9 Пояснювальної записки). Наче і немає у нас соціальної напруги навколо тарифів та комунальних платежів. Дивує, що розробники законопроекту, які так часто на численних форумах, семінарах та круглих столах вживають термін «сталий розвиток», так і не поцікавились, що він означає.


2. Пункт (4) преамбули Директиви відмічає, що управління попитом* є важливим інструментом, що дозволяє здійснювати вплив на ринок енергії. В цьому пункті фактично мова йде про податкове та фінансове стимулювання та про ринок інвестицій.
*) — використання методів податкової і грошово-кредитної політики для збільшення або зменшення обсягів попиту, наприклад, зменшення податкових ставок, запровадження дотацій сприяє зростанню попиту – www.slovopedia.org.ua
3Пункти (18, 19) преамбули Директиви стосуються фінансових механізмів та інших заходів для сприяння заходів з енергоефективності.

Управління попитом – це практично система стимулювання, без якої неможливий розвиток процесів енергоефективності. Стимулювання, фінансові механізми та ринок інвестицій – це питання, які тісно пов’язані. Всі ці питання у законопроекті сходяться на Фонді енергоефективності, про який мова йде в Статті 12. Це складні та недостатньо відпрацьовані питання. Думки фахівців нашої компанії щодо концепції Фонду вже подавались на нашому сайті:  http://tecom.com.ua/pro-kontseptsiyu-fondu-energoefektivnosti-ta-vidsutnist-strategiyi-energoefektivnosti.html


4. Пункт (9) преамбули Директиви відмічає, що енергетична ефективність будівель має розраховуватись на підставі методології, яка може бути відмінною на національному та регіональному рівнях. Крім теплотехнічних характеристик методологія має враховувати і інші фактори: опалювальне та вентиляційне обладнання, джерела відновлювальної енергії, пасивні елементи опалення, якість внутрішнього повітря, природне освітлення та інше
5. Пункт (10) преамбули Директиви – про встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель. Відмічена важлива обставина: мінімальні вимоги мають бути встановлені таким чином, щоб досягти оптимального рівня між здійсненими інвестиціями та заощадженими витратами енергії протягом життєвого циклу будівлі.
6.
Пункт (16) преамбули Директиви відмічає, що значна реконструкція будівель передбачає вжиття рентабельних заходів для збільшення їх енергетичної ефективності. З огляду на ефективність витрат має існувати можливість обмеження мінімальних витрат енергетичної ефективності.

 Спільними для цих 3-х пунктів є те, що в них мова йде про методологію розрахунків енергетичної ефективності будівель. Найперше на що необхідно звернути увагу – це вимога про те, що методологія для розрахунків енергетичної ефективності будівель має враховувати, як національні так і регіональні особливості. З точки зору фактичної енергоефективності будівель, шляхів її досягнення та рентабельності цього процесу Україна дуже відрізняється від країн Європи. Тому і методологія має відповідати національним особливостям. До особливостей необхідно віднести терміни фізичного та економічного життя будівель, кліматичні умови, нормативи мікроклімату у приміщеннях, економічний стан та інше.
Вважаю, що основні положення методології та її особливостей мають входити в якості додатків до законопроекту. Посилань на загальноєвропейську методологію недостатньо.
Найбільш вірним шляхом розробки законопроекту був би шлях, при якому спочатку розробляються національні методології, а потів Директива 2010/31/ЄС адаптується до українських умов з урахуванням національних особливостей.
Важливим було б до прийняття закону та розробки кінцевих варіантів методології здійснити їх відпрацювання на еталонних будівлях, як житлових так і нежитлових. Така робота особлива важлива для існуючих будівель. Наявність еталонних будівель передбачається додатком ІІІ до Директиви 2010/310ЄС «Порівняльні методологічні рамки для визначення оптимальних рівнів рентабельності…»


7. Ще раз повернемось до Пункт (10) преамбули Директиви щодо встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель.

Питання встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності будівель дуже важливе та багатогранне. Це одне із ключових питань енергоефективності будівель. На цей показник значною мірою впливає багато факторів, серед яких:

  • кліматичні умови регіону;
  • особливості регіону;
  • рівень підтримання внутрішніх мікрокліматичних параметрів у приміщеннях;
  • техніко-економічні показники модернізації будівель;
  • особливості стану та житлових циклів будівель та інше.
    Кожний із згаданих вище факторів потребує окремого розгляду, але одним із найбільш важливих, безперечно, необхідно вважати питання житлових циклів будівель. Це питання є одним із основних для багатоквартирного житлового фонду України, який  має суттєві відмінності від житлового фонду європейських країн.
    На жаль питання життєвих циклів не знайшло собі місця в законопроекті. Життєві цикли лише формально згадуються в законопроекті, незважаючи на те, що саме ці проблеми суттєво відрізняють Україну від Європи. Спробую пояснити свою стурбованість щодо цього питання.
    Починаючи з кінця 50-х років минулого століття та до кінця 80-х  років житлове будівництво було досить однорідним. Дві третини об’ємів вводу в експлуатацію становили індустріальні повнозбірні залізобетонні крупнопанельні багатоповерхові житлові будинки з квартирами по соціальному стандарту. Ці будинки обладнані центральними системами тепло- та водопостачання, електропостачання, газопостачання та каналізації. Зовнішні огороджувальні панелі за умовами теплопередачі розраховувались, виходячи з дуже низької ціни на енергоносії.
    Життєвий цикл цих будівель нормативно визначався шляхом встановлення термінів планового капітального ремонту будівель через перших 20-25 років експлуатації та повної амортизації вартості будівель ще через 20-25 років експлуатації. Після цього мали прийматись рішення про вивід будівель з житлового фонду або реконструкції та модернізації. В містах України більша частина населення мешкає саме в таких будинках. У цих будинках практично ніколи не проводився капітальний ремонт та закінчився нормативний термін безпечної експлуатації. Тобто крім власне проблем утеплення гостро стоїть питання стану будівельних конструкцій з точки зору  їх здатності  витримати додаткові навантаження від теплоізолюючих матеріалів, елементів їх кріплення та оздоблення, а також від додаткового обладнання.

Згадаємо деякі визначення щодо життєвих циклів:
Життєвий цикл об’єкта нерухомості – це послідовність процесів існування об’єкта від задуму до ліквідації. Життєвий цикл має такий порядок: задум – народження – зрілість – старіння – смерть.
Для значної частини українського багатоквартирного житла настав період старіння. Важливим етапом є ремонт. Метою ремонтів є відновлення  об’єкта нерухомості.
Важливим показником об’єктів нерухомості є термін економічного життя об’єкту —  період часу, протягом якого об’єкт може бути використаний як джерело прибутку. Термін економічного життя завершується, коли удосконалення перестають давати прибуток до вартості об’єкта. Термін фізичного життя об’єкту – це час, коли в існуючому будинку можна жити чи працювати.
Перш, ніж починати масову термомодернізацію необхідно визначитись із життєвими циклами будинків, встановити економічні та фактичні терміни життя будинків. Необхідне обов’язкове проведення технічних обстежень будівель, як це передбачається вимогами нормативів. Технічні обстеження мають проводити лише спеціалізовані компанії, що мають відповідні ліцензії. При проведенні технічних обстежень мають визначатись терміни життя (експлуатації )будівель, що залишились, та умови проведення термомодернізації будівель.
В залежності від реальної тривалості термінів життя будівель (згідно директиви-прототипу закону  — «оцінений експлуатаційний період») мають визначатись мінімальні величини енергоефективності будівель та їх техніко-економічні показники. На жаль така важлива характеристика житлового фонду в законопроекті не відображається.
В абзаці 5, пункту 1, Статті 5 відзначається, що «… не вимагається встановлення мінімальних вимог енергетичної ефективності, які не виявляються рентабельними протягом оціненого експлуатаційного періоду». Мова йде про економічну ефективність інвестицій у термомодернізацію будівель. Цей важливий економічний показник термомодернізації будівель навіть натяком не відображений у законопроекті.
Проблема «оціненого експлуатаційного періоду» значної частини житлових будинків, збудованих в період  50-90-х років за індустріальною технологією, є надзвичайно важливою. Згідно даних класичної технічної літератури: И.А. Дедюхова «Техническое обследование жилых зданий» будівлі індустріального типу можуть мати нормативний термін служби до 150  років:

2Але згідно примітки* будівлі з неповним каркасом мають термін служби лише 25-30 років. Більшість масових житлових будинків, збудованих у вказаний період мають неповні каркаси. Будівлі з неповним каркасом – це будівлі в яких поряд з внутрішнім каркасом  несучими являються і зовнішні стіни на відміну від повнокаркасних будівель з чітким поділом конструкцій за функціями  — несучі (колони, балки, ригелі) та огороджуючі навісні панелі.
Звичайно рішення, щодо термінів служби будівель мають приймати фахівці, але схоже проблеми будуть мати місце, тому замовчувати це питання в законопроекті не можна.
Всім добре відомо, як у згаданих будівлях змінюються, і без того «неповні, каркаси», коли санвузли об’єднуються з ванними, кухні з вітальнями та спальнями, лоджії включаються до складу житла. Згадайте телевізійні картинки про те, як відносно незначні вибухи в окремих квартирах руйнують, як карточні хатки,  значну частину будинків.
3
Проблема неповних каркасів та рентабельності мінімальних вимог енергоефективності досить складна. Не маю бажання перебільшувати, але й не треба займати позиції страуса.


 8. Значна увага в Директиві приділяється сертифікації будівель.

Питанню сертифікації будівель в європейському законодавстві надається дуже велике значення. Сертифікація є обов’язковою для великої кількості будівель. Напевно для розвинених європейських країн це є логічним.
Сертифікація будівель, низька енергоефективність яких є очевидною, не є доцільною. В Україні більшість будівель мають вкрай низьку енергоефективність. Тому питанню запровадження сертифікації будівель треба приділити особливу увагу, щоб отримати максимальну користь від цього заходу та не допустити неефективного витрачання коштів. Обов’язкову сертифікацію необхідно починати тоді, коли значна частина будівель досягне мінімального рівня енергетичної ефективності. Це щодо обов’язкової сертифікації. Але запровадження рейтингу енергоефективних будівель за умов добровільної сертифікації можна починати відразу. Така сертифікація може бути ефективної.
Власники та балансоутримувачі будівель, що досягли високих рівнів енергоефективності, зможуть мати можливість суттєво підвищити статус своїх будівель, їх ринкову вартість та мають отримувати додаткові компенсації від держави. Така сертифікація будівель може стати потужним стимулом до широкого впровадження будівель високої енергетичної ефективності. Це підтверджено численним світовим досвідом.
Я не закликаю до повної відмови від обов’язкової сертифікації будівель, а пропоную знайти шляхи для перенесення термінів введення такої сертифікації та до пошуку оптимальних варіантів сертифікації. До речі, в США відсутня класифікація будівель за енергетичною ефективністю та обов’язкова сертифікація. Але в США діють відомі у всьому світі системи рейтингів, такі, як наприклад  LEED та ENERGY STAR, за якими ведеться сертифікація будівель за ініціативою їх власників. Питання енергетичної ефективності в США дуже популярні. Цей рух в США носить назву «зелене будівництво». Досвід такої форми сертифікації будівель може бути корисним для України.


  9. Пункти (29) преамбули Директиви відмічає: «установники (інсталятори) та будівельники є ключовими для успішного застосування цієї Директиви. Тому з допомогою підготовчих або інших заходів має бути забезпечена наявність належної кількості установників та будівельників з відповідним рівнем кваліфікації для установки та інтегрування необхідних технологій у сфері енергетичної ефективності та енергії з відновлювальних джерел».

У цьому пункті преамбули мова йде про безпосередніх виконавців проектів термомодернізації будівель – будівельників та монтажників інженерних систем будівель. Але підготовка та реалізація проектів енергоефективності це складний процес, що потребує спільної праці енергоаудиторів, інженерів різних напрямків та кваліфікацій, економістів, монтажників, будівельників. Спільна праця цих фахівців по досягненню енергетичної ефективності згідно положень Директиви 2012/27/ЄС іменується енергетичною послугою та має таке визначення: «Енергетична послуга» — це матеріальна вигода, послуга або товар, що походять з комбінації енергії з енергоефективною технологією та (або) заходом…, що надається на підставі договору та за звичайних умов (має) підтвердити покращення енергоефективності або економію первинної енергії, які можуть бути перевірені або оцінені.
На мій погляд в наших умовах енергетичні послуги доцільно іменувати енергетичним сервісом, але суть питання від зміни назви не зміниться.
Базова Директива ЄС №27 багато уваги приділяє питанням розвитку системи надання енергетичних послуг:
 — «слід забезпечити наявність достатньої кількості надійних фахівців, компетентних у сфері енергоефективності…»;
— «необхідно запровадити схеми сертифікації надавачів енергетичних послуг, в т.ч. енергетичних аудитів та інших заходів із покращення енергоефективності»;
— «необхідно і надалі розвивати ринок енергетичних послуг для забезпечення наявності як попиту на такі послуги, так і пропозицій таких послуг»;
 — розвитку ринку енергетичних послуг «… може сприяти прозорість, наприклад, перелік надавачів енергетичних послуг»

Наближаючись до наших умов маємо говорити про створення ринку енергетичного сервісу шляхом стимулювання створення та розвитку енергосервісних компаній. Що відносно цього питання пропонує проект так званого базового Закону?
Законопроект в пунктах 1 і 2 статті 10 підтверджує, що енергетична ефективність будівель може забезпечуватися шляхом:
     1) підвищення теплотехнічних показників огороджувальних конструкцій будівель;
      2) встановлення засобів обліку та регулювання споживання енергетичних ресурсів;
     3) впровадження автоматизованих систем моніторингу і управління;
     4) модернізації систем опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та освітлення;
     5) використання відновлюваних та/або альтернативних джерел енергії та/або видів палива (з використанням інженерного обладнання, яке розміщене в межах будівлі, прибудованих до неї приміщеннях та на прибудинковій території);
     6) встановлення систем акумуляційного електронагріву;
     7) здійснення інших заходів із підвищення енергоефективності будівель.

 Тобто має виконуватись складний комплекс робіт, чому має передувати:
    1) здійснення обстеження систем у будівлі та запровадження незалежного моніторингу звітів про результати таких обстежень;
    2) здійснення сертифікації енергетичної ефективності будівель та запровадження незалежного моніторингу сертифікатів енергетичної ефективності будівель.

Мова йде про значне поле діяльності для спеціалізованих енергосервісних компаній, але підпункт 4) пункту 1 Статті 1 дивним чином визначає виконавця:
Виконавець робіт (надавач послуг) у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель — фізична особа, що пройшла професійну атестацію та має право на виконання робіт (надання послуг) із сертифікації енергетичної ефективності будівель, що експлуатуються, та закінчених будівництвом об’єктів, обстеження систем опалення, гарячого водопостачання та кондиціонування повітря будівель;
Інші виконавці у законопроекті не розглядаються взагалі. Коментарі зайві! Як зазначено в Пояснювальній записці: «Реалізація проекту (закону) не впливає на ринок праці». Я переконаний, що реалізація законопроекту не зможе  позитивно вплинути на стан енергетичної ефективності будівель.


Щодо деяких пунктів законопроекту:

Підпункт 5), пункту, 1 Статті 1 проекту Закону містить визначення поняття «енергетична ефективність будівель». Скажу відразу, що запропонований варіант визначення є досить заплутаним та важким для сприйняття. Інакше і бути не може, бо перш, ніж давати визначення енергетичної ефективності будівель треба мати визначення загального поняття енергоефективності. В Україні таке визначення відсутнє. Розробники законопроекту орієнтувались на визначення поняття енергоефективності будівель згідно Директиви 2010/31/ЄС. Але за відсутності визначення базового поняття енергоефективності в Україні розробникам законопроекту необхідно було б взяти до уваги визначення базового поняття енергоефективності згідно Директиви 2012/27/ЄС «Про енергетичну ефективність». Європейці діють логічно: спочатку загальні законодавчі положення, а потім конкретні. Спочатку енергоефективність, як загальне базове поняття, а потім енергоефективність для будівель. На жаль, у нас часто буває не так, як у людей, а якось навпаки.
Згідно підпункту 4) пункту 1 Статті 2 Директиви 2012/27/ЄС «енергоефективність – це співвідношення між роботою, послугами, товарами або енергією на виході та енергією на вході». Якщо це визначення трохи спростити, то воно буде ідеальним: енергоефективність – це співвідношення між енергією на виході та енергією на вході.
Маючи таке загальне визначення енергоефективності європейці в п. 4 Статті 2 Директиви 2010/31/ЄС дають визначення енергетичної ефективності будівлі, яке у дещо спрощеному варіанті має такий вигляд: енергетична ефективність будівель – це кількість енергії (виміряної або розрахункової), що необхідна для задоволення потреб в енергії будівлі (для опалення, вентиляції, нагрівання води, освітлення).
Навряд чи останнє визначення можна вважати ідеальним, але маючи визначення загального поняття енергетичної ефективності розумієш, що  в кінцевому підсумку мова йде про співвідношення енергії, що споживається будівлями з еталонними значеннями споживання енергії будівлями. Таке порівняння витрат енергії дає можливість віднесення будівель до певного класу енергетичної ефективності.
Визначення енергетичної ефективності будівель згідно пп.5 п.1. Статті 1 законопроекту позбавлене логіки. Це заплутане визначення просто неможливо зрозуміти. Я перепрошую,  але мені воно видається нісенітницею, бо не може бути енергоефективність будівлі «характеристикою цієї будівлі, її конструктивних елементів та інженерного обладнання». Виходить, що 5 чи 9 поверхів будинку – це енергоефективність, адже поверховість – це характеристика будівель (???).  Як одна з характеристик у визначенні між іншим згадується і енергія. Але згадавши енергію розробники законопроекту, напевно самі цього не розуміючи, ще більше заплутали ситуацію.. У визначенні законопроекту, що розглядається, мова йде про енергію, що дає змогу забезпечувати протягом життєвого циклу будівель задоволення побутових потреб людини та створення оптимальних мікрокліматичних умов для її перебування та/або проживання у приміщеннях. Фахівці знають, що в більшості українських приміщень ні в зимовий, ні в літній періоди оптимальні мікрокліматичні параметри не забезпечуються. Бувають дуже короткі періоди, коли цьому сприяють параметри зовнішнього повітря. Довготривале  та стійке підтримання оптимальних мікрокліматичних параметрів у приміщеннях може забезпечити тільки якісні системи кондиціювання. Але системи кондиціювання споживають значну кількість енергії та суттєво впливають на параметри енергоефективності.
Мікрокліматичні умови (температура та вологість повітря) можуть бути допустимими або оптимальними. Оптимальні умови мікроклімату є значно жорсткішими, ніж допустимі та значно дорожчими. Навіть благополучна Європа в своїх директиваї не ставить перед собою таких задач, які поставили українські автори законопроекту.
Згідно Додатку Г ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» оптимальні та допустимі параметри мікроклімату для житлових кімнат та наприклад, для приміщень громадських будівель, в яких люди зайняті розумовою працею мають такі значення:
6Фахівці з кондиціювання повітря добре розуміють різницю параметрів за оптимальними та допустимими параметрами. Особливо впливає на енергоспоживання забезпечення заданої оптимальної вологості повітря. Перед нами стоїть задача забезпечення допустимих мікрокліматичних умов, бо не завжди у нас і такі умови досягаються.
Мені можуть заперечити мешканці столичних офісів, аргументуючи, що системи кондиціювання вже широко розповсюджені. Можу заперечити одне – столиця — то ще не вся країна. Не даремно Директива 2010/31/ЄС зазначає, що методологія визначення енергоефективності може мати суттєві відмінності на національному та регіональному рівнях.


Підпункт 8), пункту, 1 Статті 1 проекту Закону визначає поняття «мінімальні вимоги до енергетичної ефективності будівель».І знову ті самі граблі. Україна, яка споживає енергію з ефективністю, що в 3 рази нижче середньосвітової, яка не в змозі забезпечити допустимі параметри мікроклімату в будівлях, встановлює «мінімальні  вимоги енергоефективності будівель» (мінімальні !!!), що мають забезпечувати на протязі всього життєвого циклу оптимальні умови мікроклімату. Красива казка – тисячі бетонних багатоповерхівок із закінченим допустимим терміном експлуатації з ідеальним мікрокліматом (?!).
Цілком пристойним та почесним завданням є забезпечення в цих будівлях допустимих умов мікроклімату, що мають відповідати мінімальним вимогам до енергетичної ефективності будівель. Забезпечення оптимальних умов мікрокліміту при певних витратах енергії має давати право на присвоєння будівлі більш високого красу енергоефективності.


Підпункт 7),  пункту 1, Статті 1 законопроекту дає визначення класів енергетичної ефективності будівель. Про класи енергетичної ефективності разом із сертифікацією будівель мова йде, як про ноу хау. В той же час ще в 2006 році введений в дію ДБН В.2.6-31:2006 «Теплова ізоляція будівель», який встановив поняття класів енергетичної ефективності будівель. Згаданий ДБН містить інформацію про необхідність розробки енергетичних паспортів та методологію їх розробки. Цей енергетичний паспорт не просто табличка для заповнення, а досить чітка методологія, яка враховує усі сучасні вимоги. Цей енергетичний паспорт є практично тим же сертифікатом, про який заговорили, як про панацею. Серед діючих нормативних документів є і ДСТУ-Н Б А.2.2-5:2007  «Настанова з розроблення та складання енергетичного паспорта будинків при новому будівництві та реконструкції».
Що відбувається ? Буде відмінений енергетичний паспорт, чи він буде діяти одночасно з сертифікатом ?  Будуть внесені зміни у класифікацію енергетичної ефективності будівель, чи залишиться, вже десять років діючий, порядок класифікації будівель ?
Доречі, стверджую, що методологія розробки енергетичного паспорта згідно ДБН В.2.6-31:2006 досить дієва та адекватна, хоча і відносно складна. Але вона добре вписується в методологію проведення енергетичних аудитів будівель, аналіз споживання енергії та визначення потенціалу енергозбереження. Ця методологія вперше дала можливість виконання адекватних енергетичних аудитів будівель. Наша методологія з’явилась в період, коли проведення аудитів будівель стало актуальним. На жаль ця робота практично не фінансувалась державою. Тому наша українська методологія не знайшла свого розвитку. Аудиторам нашої компанії «НВЦ Теплокомплект» пощастило виконати енергоаудити ряду громадських будівель за цією методологію. Ми переконались, що ця методологія заслуговує право на життя та подальший розвиток. Ми позитивно оцінюємо методологію, яка діє в Україні з 2006 року. Методологія офіційно діє, але практично не використовується. Розвитку української методології сертифікації будівель (енергетичні паспорти) та встановленню класифікації будівель зашкодили грантові програми. Енергетичні аудити, що фінансувались донорами виконані з використанням певних іноземних програм, які є досить непрозорими та повністю ігнорують діючу українську нормативну базу. Була навіть спроба впровадити термін «калькулятор енергоаудиту», тим самим формалізуючи, спрощуючи та дискредитуючи таку важливу складову енергетичного сервісу, якою є енергетичний аудит. Ця ситуація дає підстави замислитись про ефективність грантової допомоги.
Згідно діючої нормативної бази в Україні встановлено 6 класів енергоефективності:
4В матеріалах, що розробляються за грантовими програмами згадується 7 класів енергетичної ефективності. Але ж реальні проекти підвищення енергоефективності повинні розроблятись за вітчизняною нормативною базою і експертизи мають проводитись на відповідність вітчизняній нормативні базі. На засіданні Національної ради реформ №20, що відбулась 07.06.2016 року, презентація Голови Держагенства з енергоефективності відкривалась такою 7-ми класною сторінкою:

5

Державне агенство не знає, які нормативи діють в Україні, чи навпаки воно щось знає про зміни, які насуваються?
Якщо раптом закон буде прийнятий у тому вигляді, як представлений законопроект, то яким чином мають діяти українські виконавці енергетичного аудиту та інших енергосервісних робіт: користуватись діючою нормативною базою чи зупинити діяльність взагалі в очікуванні додаткових вказівок ?
В діях грантоїдів сумніви будуть відсутні – вони будуть продовжувати писати звіти про використання грантів, даючи їм різні назви: енергоаудит, енергоплан та інше та докладати про досягнуті успіхи на своїх зібраннях.


Підпункт 9), пункту 1, Статті 1 законопроекту дає визначення поняття «обстеження систем опалення, гарячого водопостачання та кондиціювання повітря в будівлях (включаючи котли, засоби автоматизації, інше обладнання)».
У пунктах 4-6 Статті 10 мова йде про запропонований механізм проведення обстежень та про надання звіту про обстеження, про створення бази даних звітів про результати обстежень. Все це дуже добре, але з якою метою все це має робитись ? Стаття 10 має назву: «Основні заходи із забезпечення (підвищення рівня) енергетичної ефективності будівель». Виходячи з назви статті, в якій розміщені пункти 4-6, обстеження та звіт про обстеження мають виконуватись для забезпечення енергетичної ефективності будівель. Але не зрозуміло яким чином навіть дуже якісний звіт, занесений у якусь базу даних, забезпечить енергоефективність.
Звернемось до визначення: «обстеження …- це вид енергетичного аудиту, в процесі якого здійснюється збір та проведення аналізу інформації…, оцінюється відповідність фактичних показників енергетичної ефективності встановленим вимогам». Визначення навіть не передбачає розробки рекомендацій по покращенню енергоефективності.
Я згоден, що інформація про «обстеження» в законопроекті дуже близька до інформації про «перевірку» в Директиві 2010/21/ЄС. Але задача не переписати іноземну директиву, а створити нормативний документ, який має дати поштовх та забезпечити функціонування  цілої системи ефективних дій. Періодична перевірка ефективності функціонування обладнання безперечно необхідна. Але механізм проведення такої перевірки має передбачати і розробку рекомендацій та усунення недоліків відразу після їх виявлення. І такий механізм навіть не потрібно шукати в європейських директивах, від є в Україні, тільки про нього починають забувати.
Імплементація – це не просте копіювання положень законодавства, а адаптація до своїх національних умов. В Україні на протязі значного періоду діяв, і частково продовжує діяти, порядок проведення пусконалагоджувальних та періодичних налагоджувальних робіт обладнання та систем, зокрема енергетичних. Цей досвід необхідно вважати позитивним, і було б абсолютно логічним використати його при розробці проекту Закону. Згадаємо ще раз, що європейські законодавці постійно підкреслюють, що завжди мають враховуватись регіональні та національні особливості.
В Україні накопичений значний досвід по проведення налагоджувальних робіт, залишаються діючими або ще збереглись положення та методики по проведенню налагодження. Звичайно, вони потребують коригувань, але база єсть.
Залишається діючою система ціноутворення пусконалагоджувальних робіт. Існуючі ресурсно-кошторисні норми містять корисну інформацію про склад робіт що мають виконуватись при проведенні налагоджувальних робіт та трудомісткість цих робіт.
Основною відмінністю запропонованого Директивою обстеження від традиційного  українського налагодження є те, що при обстеженні результатом роботи є лише звіт (папери), а при налагодженні, крім обстеження та перевірки відповідності нормативних показників енергоефективності, проводяться дослідження режимів експлуатації обладнання, їх коригування та фактичне досягнення оптимальних режимів з інструментальним підтвердженням досягнутих показників. Звіт про виконану роботу теж надається.
Використання європейського досвіду та стратегії досягнення енергетичної ефективності є важливим та корисним. Але не менш важливим є використання власного досвіду, напрацювань та досягнень. Не треба все починати з чистого листа. Власним  досвідом проведення пусконалагоджувальних робіт та періодичного налагоджування необхідно скористатись. З цього приводу доречно згадати рядки з вірша  Т.Г. Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам …»:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає…..


В Статті 3 законопроекту, що іменується «Основні засади державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель» у пункті 1, підпункті 5) між іншим вказано: «забезпечення термомодернізації будівель з одночасною модернізацією енергогенеруючих систем та систем теплових мереж». Це єдине згадування  генерації та теплових мереж в законопроекті. Відсутня будь-яка інформація про напрямки модернізації комунального теплопостачання та можливі шляхи вирішення. Але не секрет, що питання термомодернізації будівель та модернізації систем комунального центрального теплопостачання – питання, що тісно пов’язані між собою. Проблеми необхідно вирішувати лише комплексно. Українське комунальне теплопостачання потребує нової концепції розвитку. То ж наші проблеми дещо відрізняються від європейських і це необхідно враховувати,  як в тактичному, так і в стратегічному напрямках. Свою думку щодо проблем комунального теплопостачання та можливих шляхів вирішення ми вже подавали на сайті нашого підприємства:  http://tecom.com.ua/pro-komunalne-teplopostachannya-opalennya-zhitlovih-budinkiv-ta-energoefektivnist.html
Докорінна модернізація комунального теплопостачання – це проблема перспективна. Але починати її вирішення необхідно вже зараз, створивши концепцію такої довгострокової модернізації. Ця проблема має знайти своє відображення і в законопроекті, що розглядається.
Необхідно створити систему, для якої було б актуальним визначення 27-ї директиви: «Ефективне центральне теплопостачання  — це системи, що використовують не менше 50% відновлювальної енергії».


В законопроекті жодного слова про необхідність використання індивідуальних лічильників теплової енергії або розподілювачів спожитого тепла квартирами у багатоквартирних житлових будинках та про обладнання радіаторів квартир термостатичними клапанами. Без цього заходу про енергетичну ефективність житлових будівель говорити не зовсім доречно. Про цей захід Директива 2010/31/ЄС не згадує, зате ця вимога міститься в Директиві 2012/37/ЄС.
Такі приклади, що підтверджують низьку якість законопроекту та нелогічний шлях його підготовки, можна продовжувати досить довго. Але ніж перелічувати слабкі місця законопроекту, краще створити логічну стратегію та законодавчу базу, що починається  з базових понять. Про представлений законопроект говорити досить складно. Про нього не можна сказати, що він хороший. Але так само не можна сказати, що він поганий, бо він … ніякий! Цей закон, названий віце-прем’єром «базовим», в дійсності таким не являється та не може бути корисним для української економіки та українського суспільства.

С.Парасочка